Перші спеціальні закони по боротьбі з комп'ютерною злочинністю були прийняті в 1973 році в Швеції і в 1976 році в США на федеральному рівні. Склади злочинів у сфері інформаційних технологій (комп’ютерних злочинів) були сформовані в 1979 році на Конференції американської асоціації адвокатів у Далласі, до яких увійшли: використання або спроба використання комп’ютера, обчислювальної системи або мереж комп’ютерів з метою отримання грошей, власності або послуг шляхом прикриття фальшивими кодами або видання себе за іншу особу; умисна несанкціонована дія, що має за мету зміну, пошкодження, знищення або викрадення комп’ютера, обчислювальної системи, комп’ютерної мережі або систем математичного забезпечення, що містяться в них, програм або даних; умисне незаконне порушення зв’язку між комп’ютерами, обчислювальними системами або комп’ютерними мережами [3, 60]. Згодом, поступово в багатьох країнах світу затверджено законодавчі акти стосовно цієї категорії злочинів.

У лютому 1986 року Бундестагом Німеччини було прийнято Другий Закон по боротьбі з економічною злочинністю. Завдяки цьому було закладено правову базу для ефективного кримінально-правового переслідування економічних правопорушень нового типу, перш за все, злочинів, об'єктом або знаряддям яких є ЕОМ. Ряд нових статей, які введено цим законом, вміщують спеціально сформульовані склади комп'ютерних злочинів. Закон було введено в дію 1 серпня 1986 року.

В Італії законодавчими актами введені основні положення відносно найбільш важливих комп'ютерних злочинів:

1. Декрет № 518 від 29.12.92 року “Використання положень Європейського Економічного співтовариства за № 91/250 стосовно офіційного захисту комп'ютерних програм”.

2. Закон № 547 від 23.12.93 “Зміна та внесення нових статей стосовно комп'ютерних злочинів в Кримінальний Кодекс”.

Комп'ютерний злочин, згідно кримінального законодавства Італії - це злочин, скоєний з використанням комп'ютерних технологій, від персонального комп'ютера до портативних телефонних пристроїв, які створені на базі мікрочіпів.

Законодавство Італії забезпечує захист урядових організацій, військових об'єктів, банків, компаній, фірм від несанкціонованого доступу в комп'ютерні мережі, протиправного використання захищених банків даних, незаконного копіювання топографій напівпровідників (чіпів), які злочинці використовують для встановлення кодів кредитних і телефонних карток, банківських рахунків, тощо.

Щорічні втрати в Італії від комп'ютерних злочинів складають сотні мільйонів лір. Характерним для поведінки комп’ютерних злочинців є використання програмного забезпечення, яке може автоматично набирати всі алфавітно-цифрові комбінації на основі принципу генератора випадкових чисел. Завдяки цій процедурі вони здатні встановити пароль, що дозволить увійти до системи [3, 109].

Франція володіє повним юридичним арсеналом для боротьби з такою категорією злочинності. У 1994 році було сформовано Бригаду поліції з компетентного персоналу, яка спеціалізується на виявленні та розслідуванні комп'ютерних злочинів при тісному співробітництві із службами безпеки та цивільними організаціями.

З 1 березня 1994 року було введено в дію нову версію Кримінального Кодексу, який докорінно змінив внутрішні закони про комп'ютерну злочинність.

До Кримінального Кодексу були внесені статті з санкціями проти правопорушень, які пов'язані з обробкою інформації та із злочинами стосовно фальсифікації даних.

Прийнятий 5 січня 1994 року Закон "Godfrran", який було названо на честь автора, вніс ясність та уточнив питання юриспруденції і практики відносно несанкціонованого доступу та протидії функціонуванню систем, які приносять щорічних збитків, наприклад, страховим компаніям в розмірі 5 мільярдів франків.

В Іспанії вислів “комп'ютерний злочин” має визначення:

1. Дії, які спрямовані на знищення або стирання програм чи їх складових частин, заміну, знищення накопиченої інформації, необґрунтоване використання ЕОМ.

2. Дії проти держави, національної безпеки, найближчого оточення, майна, тощо.

Єдиний закон, який передбачає покарання за комп'ютерні злочини - Кримінальний Кодекс Іспанії. Диспозиції статей Кодексу сформульовані у відповідності до норм Державного Закону № 5/92 від 2 жовтня 1992 року, який регулює процеси персональної автоматизованої обробки даних і передбачає утворення органу захисту даних для контролю за виконанням цих норм.

Перші законодавчі акти стосовно комп’ютерної злочинності в Австралії були прийняті в 1979 році.

Сектор комп'ютерних злочинів (CCS) Австралійської федеральної поліції (АРР) , який був організований в 1989 році, виконує дві функції. Перша – збір розвідувальної (оперативно-пошукової) інформації про спеціальні комп'ютерні злочини та їх розслідування. Друга – забезпечення технічної підтримки інших підрозділів щодо дослідження комп'ютерних засобів, які пов'язані із злочинами або допомагали в їх вчиненні.

Згідно чинного законодавства Австралії, комп'ютерні злочини поділяються на три загальні види:

1. Специфічні комп'ютерні злочини.

2. Злочини, пов'язані з комп'ютером.

3. Злочини, які вчинені за допомогою комп'ютерів.

Специфічні комп'ютерні злочини вміщують правопорушення, в яких комп'ютерна система є об'єктом вчинення злочину. Прикладом цього виду злочинів може бути протизаконний доступ до комп'ютерної системи.

До злочинів, які пов'язані з комп'ютерами, належать правопорушення, в яких комп'ютер виступає в ролі предмета або інструмента здійснення правопорушення. Одним з прикладів цієї категорії злочинів є крадіжка грошей з банка з використанням комп'ютера, як інструмента вчинення злочину.

Третій вид злочинів – правопорушення, в яких інформаційна технологія використовується як допоміжна у його вчиненні. Як приклад – використання синдикатами, які займаються розповсюдженням наркотиків, спеціальних комп'ютерів або комунікаційних засобів для безпечного зв'язку між собою.

Сьогодні Україна стоїть перед проблемою подальшого розвитку сучасних біо- та інформаційних технологій, телекомунікаційних систем, інформатизації суспільства. Головним завданням інформатизації суспільства є створення правових, економічних, технологічних, соціальних та освітніх першооснов для забезпечення будь-якому потенційному користувачеві в будь-який час у будь-якому місті країни доступу до інформації, яка необхідна для вирішення відповідних господарських, технічних, наукових, соціальних та особистих проблем.

Розвиток, мережі комерційних банків з великими обсягами банківських фінансових операцій щодо переказів значних сум грошей між державними і комерційними структурами, як в межах країни, так і за