Досвід попередніх років підтверджує, що політичні угруповання можуть виступати разом перед спільними загрозами, якщо будуть вироблені відповідні механізми, які б не передбачали відмови від свободи дій. Попередні домовленості мають враховувати постійні зміни, їх харак-тер та напрям, які мають бути погоджені за допомогою відповідних "правил гри". З метою досягнення такого консенсусу сторони можуть звернутися для врегулювання своїх розбіжностей до третьої сторони.

По-друге, засновники Об'єднаних Націй виходили з того, що великі держави виграли світову війну і зможуть приборкати агресора з допомогою системи колективної оезпеки. Але регіональні конфлікти виникали. Що ж на-магалася зробити тут Рада Безпеки? Передусім вона уни-кала рішень, які кваліфікували б когось як агресора, звер-талася до конфліктуючих сторін з вимогою припинити воєнні дії та почати переговори. У деяких випадках Рада Безпеки започаткувала операції з підтримання миру, посе-редництво третіх сторін тощо.

"Холодна війна", суперництво великих держав, гонка озброєнь між СІЛА і СРСР, протиріччя між НАТО і Варшавським договором паралізували діяльність Ради Без-пеки, як і всієї системи О ОН. Згодом Рада Безпеки почала позбавлятися питань, на яких позначилися "холодна вій-на", блокові суперечності. У багатьох регіональних кон-фліктах вона діяла позитивно й досить результативно. Накопичено чималий досвід такої діяльності. І все ж розробка й удосконалення механізму для операцій О ОН з підтримання миру, а також мирного врегулювання кон-фліктів — надзвичайно актуальне завдання.

По-третє, передумовою подальшого зміцнення 00Н є удосконалення вже існуючих інституцій.

По-четверте, висхідна теза засновників 00Н полягала в необхідності прийняття рішень з нагальних економічних та фінансових питань, включаючи Бреттон-Вудські угоди, відповідно до яких було засновано Всесвітній банк рекон-струкції та розвитку та Міжнародний валютний фонд.

По-п'яте, основними, реальними чинниками на між-народній арені виступають суверенні держави.

Пояснюючи недоліки і слабкості в роботі системи 00Н, дослідники часто-густо концентрують увагу на самій Організації Об'єднаних Націй, підкреслюючи при цьому внутрішні хиби або відсутність політичної волі урядів, або кризу багатосторонності.

Не можна також ігнорувати характер взаємозв'язку між політичною роллю 00Н щодо підтримання миру й ко-лективної безпеки та її економічними й соціальними функціями. Ці сфери нерідко безпідставно занадто роз-діляються, або взагалі економічна та соціальна діяльність 00Н зводиться до чогось другорядного, підпорядкова-ного. Якщо й вказується на взаємозв'язок цих сфер, то часто досить однобоко: зміцнення ролі й престижу 00Н в політичній сфері вважається абсолютною передумовою розвитку або успіху економічних функцій.

У зв'язку з цим треба зауважити, що в принципі пра-вильною була теза Радянського Союзу та інших країн про те, що економічний прогрес можливий тільки в умовах миру, обмеження гонки озброєнь, насамперед ядерних. Але цей зв'язок уявлявся занадто прямим і безпосереднім. Крім того, практично не ставилося питання, що й еко-номічна, й соціальна діяльність О ОН зі свого боку може позитивно впливати на її політичну активність. Більше того, на певних етапах за певних умов підвищення ефек-тивності 00Н в економічній та соціальній сферах може бути більш реальним і перспективним, ніж поліпшення діяльності у сфері миру й безпеки.

МИРОТВОРЧІ ФУНКЦІЇ 00Н У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Як відомо, Рада Безпеки вживає заходи проти агресора з допомогою сил, що надаються в її розпорядження, згідно зі ст. 42 і 43 Статуту. Країни-члени надають ці сили командуванню 00Н. Стаття 43 передбачає укладення спе-ціальних угод між країною і Радою Безпеки, проте ці угоди насправді ніколи не укладалися. Всі попередні спроби розробити таку угоду (як таку) або її основні принципи не увінчалися позитивними результатами. А це означає, що кожного разу, коли виникає порушення миру, коли Рада Безпеки приймає відповідне рішення щодо здійснення операцій 00Н, треба терміново використовувати механізм Статуту 00Н. Однак даний механізм явно недосконалий, він потребує поліпшення. На нашу думку, передусім треба змінити сам Статут за рахунок нових статей, які б конк-ретизували основні принципи створення вказаних сил 00Н, їх управління й фінансування.

Останнім часом виявилася нова тенденція, яка полягає в тому, що Рада Безпеки санкціонує використання сил 00Н у тому чи іншому регіоні. Але при цьому член чи члени Ради можуть виявити бажання діяти відповідно до резолюції Ради, від її імені і за дорученням. Щось подібне відбулося у зв'язку з операціями СІЛА в Перській затоці. Тут мало місце застосування і ст. 39 і 42, і ст. 51, яка передбачає координацію воєнних операцій у порядку са-мооборони. Ця координація здійснюється Радою Безпеки. Операції в Перській затоці грунтувалися на досить склад-ній правовій основі.

Ще складнішими з точки зору правової основи можуть буди дії Ради Безпеки в ситуаціях, пов'язаних із грома-дянською війною. Якщо така ситуація насправді матиме місце, то тоді буде неможливим використання ст. 51 Ста-туту. Ст.39 вимагає, щоб Рада Безпеки встановила, що насправді існує загроза миру. У цьому разі Рада діє згідно зі ст. 42. Особливого значення тут набуває питання, чи може бути в таких випадках (громадянська війна) санк-ціонована участь тих чи інших держав в операціях 00Н. На нашу думку, вона має бути санкціонована. Для цього є певні основи правового характеру в Статуті 00Н.

Стаття 48 чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов'язковими для всіх членів Організації Об'єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки.