Революція 1917 року і наступні події корінним чином змінили ситуацію в злочинному світі Росії. В перші післяреволюційні роки багато професійних злочинців було випущено на свободу, ряд з них навіть прийшов на службу до органів ЧК і міліції. Тим самим були порушені вікові злодійські закони. Одночасно в організовані банди об’єднувалися колишні співробітники жандармерії, офіцери розгромленої білої армії.

Історики відзначають, що після революції 1917 року складовою частиною організованої злочинності були невеликі угрупування кримінального характеру, що використовували політичне прикриття у вигляді партійної атрибутики, самоназви і т.п. На кримінальну дорогу ставали порою і окремі підпільні організації більшовиків, лівих есерів, максималістів, що знаходяться в тилу армій Колчака, Денікіна, Врангеля. Зростанню кримінальних настроїв і дій, що є часто причиною провалів цих організацій, сприяли розв’язання підпільних центрів. Так, 2-а конференція нелегальних організацій більшовиків Сибіру (листопад 1918 року) дозволила місцевим комуністам скоювати експропріації грошей і матеріальних цінностей не тільки в держави, але і в приватних осіб. Була дозволена також і фальсифікація грошей [11, с.25].

До кінця 20-х років спостерігалася певна криза в розподілі сфер впливу в злочинному світі. Постійні конфлікти між різними угрупуваннями диктували необхідність вдосконалення злодійських „законів”. В результаті на базі традицій і звичаїв минулого виник єдиний злодійський „закон”, по якому найбільш авторитетних злочинців стали іменувати „злодіями в законі”.

З середини 20-х років виправні установи стали в основному заповнюватися не карними злочинцями, а репресованими жертвами тоталітарного терору. Адміністрацією таборів заохочувалися знущання „блатних” по відношенню до „політичних”, велику частину з яких складали звичайні робочі і селяни. Така співпраця з адміністрацією розшарувала касту „злодіїв в законі”. З’явився новий кодекс, що дозволяє часткову співпрацю із співробітниками лагерів. Це було викликано і тим, що з середини 30-х років одночасно з політичним терором були посилені репресивні заходи по відношенню до професійних злочинців. В цей час органами НКВД використовувалася система позасудових репресій, або „особлива нарада”, якій було делеговано право притягати до кримінальної відповідальності „соціальне небезпечний елемент” на підставі агентурної інформації і довідок про колишню судимість. Кримінальний світ був знов загнаний в підпіллі і вимушений був в місцях позбавлення волі боротися за виживання. Серйозне розшарування відбулося в середовищі карних злочинців в роки Великої Вітчизняної війни, коли значне їхнє число по своїй волі взяли участь в боротьбі з фашизмом, а інша частина пішла на службу до гітлерівських окупантів, беручи участь в звірствах проти свого народу. Кримінальна активність і тої, і іншої категорії в післявоєнний період багато в чому сприяла спалаху бандитизму в країні. Але саме тоді правоохоронні органи виробили багато тактичних прийомів, що дозволяють в досить стислі терміни локалізувати бандитизм як масове кримінальне явище.

Хрущовська „відлига”, лібералізація кримінального покарання, спроби перших економічних реформ стимулювали кримінальний світ змінити свою спрямованість. „Стара” професійна злочинність, яка формувалася із зграй карних злочинців, набула в нових соціальних умовах абсолютно інший якісний стан, вельми схожий з аналогічним явищем в розвинутих буржуазних країнах. „По-перше, з’явилася мережна структура організації, при якій став можливий і навіть неминучий розподіл сфер і територій між групами. По-друге, відбулося зрощення злочинців загальнокримінального профілю з розкрадачами, тих і інших — з представниками державного апарату. По-третє, організовані групи злочинців проникли в економіку і навіть політику. Останнє характерний саме для організованої злочинності”.

Організована злочинність часів „перебудови”.

До середини 80-х років в суспільстві існували високоорганізовані антисоціальні сили; корумпована частина партійне-державної бюрократи і мафіозні структури. Саме вони хлинули і утворили при зламі адміністративних структур вакуум, активно ламаючи ці структури і збагатившись в умовах хаосу. В руки злочинців потрапив величезний стартовий капітал в результаті антиалкогольної кампанії, яка не тільки породила дефіцит в держбюджеті, але і сприяла виникненню нових стійких мафіозних структур, швидкому нарощуванню тіньового капіталу. Дозвіл кооперативам і спільним підприємствам безконтрольну зовнішню торгівлю при неконвертованому рублі, штучно занижених (в порівнянні з світовими) внутрішніх цінах і наявності, великих тіньових капіталів привело до спекуляції національним надбанням. Виникла реальна загроза економічної безпеки країни через зростаючі об’ємом контрабандних поставок імпортних товарів; експорту необробленої сировини; махінацій по перерозподілу кооперативам і спільним підприємствам різної продукції, що фондується, і сировини в збиток державним замовленням; реалізації ним же повсюдно схопилося на держпідприємствах неліквідів для вивозу за рубіж; незаконного ввезення і вивозу капіталів без організації власне сумісних виробництв, що приводило до накопичення на рахунках СП крупних сум в рублях, які обмінюються на іноземну валюту по курсу „чорного” ринку. За допомогою корупціонерів з іноземними фірмами полягають невигідні для країни контракти на поставку продукції, збувається стратегічна сировина і матеріали. Катастрофічний масштаб набули організовані злочини на об’єктах транспорту, яким сприяють блокади доріг, масові „кидання” потягів без охорони на перегонах, скупчення жвавого складу, що не охороняється, з цінними вантажами на прикордонних станціях і в морських торгових портах.

Масштаби організованої злочинності все більше охоплювали саме ті сфери економіки, які безпосередньо пов’язані із задоволенням життєво важливих потреб населення. Це відноситься, перш за все, до підприємств і організацій, що здійснюють зберігання, транспортування і реалізацію товарів народного споживання. Полегшували злочинну діяльність різко збільшені порушення господарських зв’язків і розвал споживацького ринку, спроби багатьох місцевих органів регулювати його неекономічними методами, зрив поставок і завезення товарів в роздрібну торгову мережу, створення штучного дефіциту. Зростанню масштабів злочинів сприяли так звані „договірні”, „кооперативні” ціни, а з 1992 року і