Для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій їх голови можуть утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби й комітети, члени яких виконують свої функції на громадських засадах.

Організаційно-процедурні питання діяльності місцевих державних адміні­страцій регулюються їх регламентами, що затверджуються головами відповідних адміністрацій. Типові регламенти місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України [5, 75-76].

Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки актів законодавства місцевої адміністрації, надання методичної та іншої практичної допомоги адміністраціям та органам місцевого самоврядування., головою відповідної місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої державної адміністрації в межах виділених бюджетних коштів. Апарат відповідної адміністрації очолює керівник апарату, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації. Він же затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільнює з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату.

Керівник апарату місцевої адміністрації організує його роботу, забезпечує підготовку матеріалів на розгляд голови місцевої державної адміністрації, доведення розпоряджень голови адміністрації до виконавців, відповідає за стан діловодства, обліку і звітності, виконує інші обов'язки, покладені на нього головою місцевої державної адміністрації [23, 180].

Отже, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Їх склад формують голови місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента.

Висновки

Таким чином, виконавча влада в Україні – одна з трьох гілок державної влади, яка складається із системи державних органів і установ, що розробляють і реалізують державну політику в політико-адміністративній, господарській та соціально-культурній сферах шляхом здійснення владно-політичних та владно-адміністративних функцій, а також надають громадянам державні послуги.

Система органів виконавчої влади в Україні формується за трьома рівнями:–

вищі органи виконавчої влади;–

центральні органи галузевої, міжгалузевої та функціональної компетенції;–

місцеві органи виконавчої влади.

Центральним колегіальним органом державної виконавчої влади, згідно з Конституцією України, є Кабінет Міністрів України, який у своїй діяльності підпорядкований Президентові України, підзвітний Верховній Раді України і керується Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, програмою діяльності Уряду, схваленою Верховною Радою України. Кабінет міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. За поданням Прем'єр-міністра персональний склади Кабінету Міністрів України призначається Президентом.

Друге місце у виконавчій вертикалі після кабінету міністрів України посідають центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети (державні служби) і органи виконавчої влади із спеціальним статусом.

Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Їх склад формують голови місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента.

Аналіз організації та функціонування системи виконавчої влади України дає підстави означити ряд недоліків у функціонуванні механізму виконавчої влади:–

неповна сформованість законодавчої бази діяльності Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади;–

відсутність єдиних підходів до концептуальних засад адміністративної реформи у головних суб'єктів політичного управління (Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів) та законодавче затвердженої Концепції її проведення;–

дуалізм або двоцентровість виконавчої влади з існуючою практикою позасистемного втручання в діяльність її органів інших інституцій;–

невідповідність повноважень, встановлених Конституцією, реальному статусу Кабінету Міністрів України;–

відсутність конституційне встановлених самостійних владних повноважень у Прем'єр-міністра України і визначення можливих причин його відставки;–

"слабкість" політичного статусу Прем'єр-міністра, пов'язана з процедурою його відставки, відсутністю реального впливу на кадрову політику у сфері виконавчої влади, непідпорядкованістю йому частини важливих органів виконавчої влади;–

юридична неузгодженість між функціями місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;–

повільність здійснення процесів децентралізації та деконцентрації функцій і повноважень, чіткого розподілу функцій між центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Література

1. Авер'янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Акад. правових наук України. Вісн. – К., 1999. – № 1(16). – С. 42-50.

2. Авер'янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення // Віче. – 2002. – № 3 – С. 19-23.

3. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.

4. Авер'янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Xарків: Право, 1998 – 37 с.

5. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

6. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти, государство и право – М.: Наука, 1997.

7. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навчальний посібник. – К.: АМУПП, 2000. – 200 с.

8. Гладун З. Конституція і система органів виконавчої влади України // Вісн. Укр. акад. держ. управління при