Реферат на тему:
Основні моделі ініціювання судових процедур банкрутства (неспроможності)
Входження до судових процедур банкрутства можливе лише у разі порушення справи про банкрутство, яке Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі за текстом – Закон) [1] пов’язує з поданням до господарського суду заяви1 заінтересованими особами.
До таких осіб відносяться передусім кредитори. Серед останніх ст.1 Закону виділяє кредиторів – учасників майнового обігу. Крім того, правом на подання заяви до господарського суду наділені податкові органи, а також інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння обов’язкових платежів. До них можуть бути віднесені державні цільові фонди, державні органи у справах нагляду за страховою діяльністю тощо [2].
З точки зору цивільного права вищезазначені уповноважені державою органи не можна віднести до кредиторів, бо вони є суб’єктами публічно-правових відносин і реалізують свої владні повноваження виключно у названих відносинах. Але Закон встановлює, що до податкових та інших органів держави, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння обов’язкових платежів застосовуються норми про кредиторів (абз. 6 ст.1, ч.10 ст.7).
Включення цих державних органів до кола кредиторів має на меті уникнути дублювання норм, які встановлюють однакові вимоги як до заяви кредитора, так і до заяви податкових та інших зазначених органів держави. Таким чином, прирівнювання податкових органів та інших органів держави, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння обов’язкових платежів, до кредиторів можна віднести до прийому законодавчої техніки, використаного законодавцем з метою спрощення термінології, тобто “для цілей” Закону (ст.1).
__________
1 Заява також подається у таких країнах як Англія, Болгарія, Росія, Франція та Чехія, а в США, Казахстані, Молдові, Німеччині, Польщі входження до судових процедур банкрутства пов’язане з поданням клопотання.
Кредитори, як за законодавством України, так і у відповідності із законодавством про банкрутство (неспроможність) інших країн, мають право ініціювати недобровільні процедури банкрутства.
Таке право надається Законом кредиторам, які мають незабезпечені вимоги (за термінологією редакції 2002 року Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” – конкурсні кредитори [3]). Відповідно до абз.6 ч. 2
ст. 8 Закону суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредитора повністю забезпечені заставою. Але у деяких випадках, конкретно визначених законодавством, кредитори, вимоги яких забезпечені заставою, мають право ініціювати провадження у справі про банкрутство (абз. 4 ч. 8 ст. 7 [1]).
У ряді зарубіжних країн законодавством про банкрутство (неспроможність) передбачено право кредиторів, вимоги яких в конкретно визначеній законодавством сумі не забезпечені заставою, та кредиторів, вимоги яких повністю забезпечені заставою, але які відмовилися від прав по забезпеченню своїх вимог на користь усіх кредиторів, на подання заяви (клопотання) про порушення справи про банкрутство [4].
Стаття 6 Закону передбачає можливість ініціювати судові процедури банкрутства як декількома кредиторами, так і одним кредитором. Таке положення існувало і в законодавстві, що передувало сучасному. Відношення до цього положення вчених - правознавців в усі часи було неоднозначним. Не залишилося згадане положення і поза увагою багатьох сучасних українських науковців, які висловлюють думку щодо необхідності на законодавчому рівні введення до складу підстав порушення провадження по справі, крім існуючих, ще однієї – вимоги стосовно збігу кредиторів [5], [6], [7]. Уявляється, що в даному випадку не можна ототожнювати умови, необхідні для ініціювання судових процедур банкрутства, та умови, необхідні для здійснення цих процедур. Тому й у теперішній час актуальною залишається думка відомого німецького вченого минулого сторіччя Ендеманна про те, що необхідність наявності декількох кредиторів лежить у самому понятті конкурсу, і ця наявність повинна завжди зберегатися, як умова для здійснення конкурсного процесу, на відміну від наявності такої умови при його відкритті [8].
Можливість подання клопотання або заяви як одним, так і декількома кредиторами передбачається законодавством про банкрутство (неспроможність) Болгарії, Казахстану, Молдови, Польщі, Росії, Чехії.
В Англії, Німеччини та Франції заява (клопотання) має бути подана від декількох кредиторів.
У Законі встановлено, що справа про банкрутство може бути порушена за умов, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, і які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (ч.3
ст. 6 [1]).
Визначення мінімального розміру суми вимог кредиторів передбачено в Англії: клопотати про початок провадження мають право тільки ті кредитори, вимоги яких до боржника становлять не менш ніж 750 фунтів стерлінгів; у Казахстані передбачено, що сукупні вимоги кредиторів до боржника мають бути не менш ніж 150 мінімальних заробітних плат, у Молдові – сума вимог кредиторів повинна складати не менш ніж 2000 лей, у Російській Федерації – мінімальна сума вимог кредиторів дорівнює 500 мінімальним розмірам оплати праці.1
Вказані суми визначаються на момент подання заяви (клопотання) до суду.
Кількісні обмежувачі розміру боргових зобов’язань не містить законодавство про банкрутство Болгарії, Німеччини, Франції та Чехії.
В Німеччині кредитори мають право подавати клопотання про відкриття провадження тільки у тому випадку, якщо вони юридично заінтересовані у відкритті провадження та в змозі правдоподібно обґрунтувати свої вимоги та причини, з яких це провадження має бути відкрито.
Як у Законі, так і в законодавстві про банкрутство (неспроможність) інших країн передбачено право боржника ініціювати добровільні процедури банкрутства шляхом подання заяви (клопотання) до суду. Боржник за Законом має