1) наявність його неплатоспроможності, тобто неспроможності виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами на протязі трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (аб.3 ст.1, ч.ч.1, 2 ст. 7);

2) наявність майна, достатнього для покриття судових витрат (ч. 4 ст. 7).

__________

1 Якщо боржником виступає громадяни-підприємець, то сума вимог кредиторів повинна дорівнювати 100 мінімальним розмірам оплати праці.

2 Треба відзначити розходження між ч.3 ст.6 [1], що встановлює загальні як для кредитора, так і для боржника умови звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, та ч.4 ст.7, ч.2 ст.8 [1], згідно з якою дотримання мінімального розміру вимог кредиторів до боржника є обов’язковою умовою подання заяви до господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство тільки для кредиторів.

Щодо добровільного ініціювання процедур банкрутства боржником можна виділити 3 основні моделі, які застосовуються законодавством різних країн шляхом надання боржнику права на:

1) подання заяви (клопотання) за наявності у нього ознак неплатоспроможності;

2) подання заяви (клопотання) при відсутності у нього ознак неплатоспроможності, але за наявності обставин, що свідчать про її об’єктивну загрозу;

3) подання заяви (клопотання) при відсутності ознак неплатоспроможності та при відсутності її загрози. Наприклад, § 301 Кодексу про банкрутство США передбачає можливість відкриття добровільної процедури реорганізації за клопотанням боржника, поданим до суду з банкрутства. Для порушення провадження у справі від боржника не вимагається ніяких доказів щодо наявності у нього ознак або загрози неплатоспроможності.

Таким чином, норми законодавства США надають право боржнику використовувати будь-яку з трьох вищенаведених моделей. В законодавстві про банкрутство інших країн в основному використовуються перша та друга моделі добровільного входження до процедур банкрутства.

При використанні першої моделі добровільного входження до процедур банкрутства заява боржника, крім інших відомостей, які вона повинна містити і які зазначені у законодавстві відповідної країни, обов’язково має містити відомості щодо неплатоспроможності боржника або його неоплатності.1

Частиною 6 ст.7 Закону передбачено, що у разі ініціювання порушення справи про банкрутство боржником, він зобов’язаний одночасно із заявою надати план санації.

На наш погляд, ця вимога є недостатньо обґрунтованою, оскільки цілком можливо, що боржник, звертаючись до господарського суду, не має на меті відновлювати свою платоспроможність, або відновити її неможливо, бо справи боржника знаходяться в очевидно безнадійному стані.

__________

1 Використання критерію неоплатності, тобто перевищення пасиву боржника над його активами, передбачено в таких країнах як Англія, Німеччина, Польща, Росія (коли боржником виступає громадянин, який не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності), США. На сьогоднішній день, як правило, фінансовий стан, коли вартість боргових зобов’язань є більшою за все майно боржника, є додатковим критерієм по відношенню до критерію неплатоспроможності, необхідного для порушення справи про банкрутство щодо окремих суб’єктів.

На нашу думку, надання плану санації боржником має становити його право, а не обов’язок.1

Якщо боржник скористався другою моделлю входження до процедур банкрутства, то він повинен, крім інших відомостей, передбачених законодавством відповідної країни, обов’язково зазначити в заяві обставини, які свідчать про загрозу банкрутства, та підтвердити ці обставини документально.

Право боржника ініціювати процес входження до процедур банкрутства за другою моделлю передбачено законодавством Росії та Німеччини.

При поданні заяви (клопотання) у передбаченні банкрутства обов’язкова наявність обставин, які з очевидністю свідчать, що боржник невдовзі стане неплатоспроможним, наприклад: строк виконання зобов’язань ще не настав, але маються обставини, які об’єктивно свідчать про те, що через деякий час боржник буде не в змозі погасити ці зобов’язання.

Законом право боржника на звернення до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом при появі загрози неплатоспроможності не передбачено. Але цей закон встановлює обов’язок боржника звернутися до господарського суду з такою заявою при наявності точно вказаних обставин. Ці обставини певною мірою стосуються і випадків загрози неплатоспроможності, але не охоплюють усього кола таких випадків, тому доцільним є введення до закону положення про право боржника ініціювати процес свого банкрутства в усіх випадках об’єктивної загрози неплатоспроможності.

З цього приводу пропонуємо доповнити ст.6 Закону пунктом 4 та викласти його у такій редакції:

“Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою у передбаченні його неплатоспроможності при наявності обставин, які свідчать про те, що він буде не в змозі виконати грошові зобов’язання перед кредиторами”.

При цьому, на наш погляд, має бути використана друга модель добровільного ініціювання процедури банкрутства боржником, що діє, як зазначено вище, в Росії та Німеччині.

Третя модель навряд чи буде ефективною в Україні. Як свідчить досвід США, застосування такої моделі на практиці призводить до того, що багато компаній, особливо великих, використовували цю модель через нездатність регулювати свої борги та з метою використати можливість безболісного оздоровлення свого бізнесу [10].

__________

1 Аналогічна думка висловлюється також Р.Г.Афанасьєвим [9].

Більшість таких добровільних банкрутств відбулися з менш важливих, ніж звичайна технічна неплатоспроможність, міркувань. Таким чином, банкрутство, ініційоване боржником, використовується як інструмент його реформування і реструктуризації для збільшення прибутковості та лише часткового для погашення боргу. Між тим, відсоток збереження бізнесу боржника є незначним, а права кредиторів при цьому значно ущемляються.

Законодавство деяких країн відрізняє випадки, коли боржник подає заяву з власної ініціативи і коли він зобов’язаний звернутися до суду при наявності певних підстав, які обов’язково перераховані у відповідному законодавстві. Модель обов’язкового входження до процедур банкрутства боржником шляхом подання заяви (клопотання) передбачена в законодавстві таких країн як Англія, Болгарія, Росія та Франція. Виконання передбаченого законодавством про банкрутство зазначених країн