Закон також передбачає, що боржник не тільки має право, але й зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд із заявою боржника про порушення справи про банкрутство; при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

У даному випадку мова йде про обов’язок боржника ініціювати процес банкрутства через загрозу настання неплатоспроможності (абз.2, 4 ч.5 ст.7 [1]).

___________

1 В Законі з цього приводу зазначено, що у разі невиконання боржником указаного обов’язку при виникненні відповідних обставин власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати обов’язкових платежів боржника (ч.6 ст.51).

Що стосується положення про обов’язок боржника звернутися до господарського суду з зазначеною заявою у випадку прийняття органом боржника рішення про звернення до господарського суду (абз.3 ч.5 ст.7 [1]), то воно уявляється вельми невизначеним з огляду на відсутність вказівок у Законі на обставини, що можуть служити підставою для прийняття органом боржника такого рішення.

Формулювання Закону дозволяє вважати, що орган боржника може керуватися тут лише власним розсудом.

Такий стан речей, на нашу думку, здатний викликати загрозу розширення можливостей для фіктивних банкрутств.

Встановивши обов’язок боржника у вказаних вище випадках ініціювати процес банкрутства, законодавець не згадує про необхідність наявності у боржника майна для покриття судових витрат, що, на наш погляд, свідчить про відсутність такої вимоги у вказаних випадках, але на відсутність даної вимоги слід би прямо вказати в Законі.

Тому вважаємо доцільним доповнити ч.5 ст.7 Закону абз.6 наступного змісту: “у випадках, передбачених цією частиною, заява боржника подається до господарського суду незалежно від наявності обставин, передбачених ч.4 ст.7 цього Закону”.

Крім боржника та кредиторів, ініціювати процедуру банкрутства можуть: керівники неспроможного боржника в Англії та Франції, власник майна боржника – у Казахстані та Польщі, прокурор – в Болгарії, Казахстані, Молдові, Росії, Франції, суд – в Англії та Франції, та інші особи, визначені законодавством про банкрутство зазначених країн.

Література:

1.Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство”: Закон України від 30.06.99, № 784-XIV// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42-43. – С. 378.

2.Арбітражний процес: В 2 ч. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. – Харків, 1999. –

Ч. 2. – С.203.

3.Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: Закон України від 07.03.02, № 3088-ІІI// Урядовий кур’єр. – 2002. –

№ 71 (13.04.02).

4.Васильев Е.А. Правовое регулирование конкурсного производства в капиталистических странах. – М., 1989 – С.24-25.

5.Джунь В.В. Концептуальні завдання реформи інституту неспроможності // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. - № 2 – С.184.

6.Бірюков О.М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз. – К., 2000. – С.13, 146.

7.Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. – Львів, 2000. – С.96, 115.

8.Шершеневичъ Г.Ф. Курсъ торгового права: В 4 т. – С.-Петербургъ, 1912. – Т.4. – С.162-163.

9.Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.04. – К., 2001. – С. 88.

10.Current Development in International and Comparative Corporate Insolvency Law – OXFORD, 1994. – P. 186.