чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні види: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести справу у суді), respondente (давати відповіді)14. Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.
З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридичне значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності... Ці дії можна розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону, узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації, вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з'ясування пом'якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо.
Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна). Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.
Список використаної літератури
Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. - Київ, 1998.-156 с.
Шмошкін О.В. Юридична деонтологія – К., 1995.
Юридична деонтологія / Гусєв, Тіхоміров та ін.- К., 1999.
Юридична деонтологія / За ред. Бругалова. – К., 1998.