Договір про патронат укладається між органом опіки та піклування й особою, яка виявила бажання взяти дитину на виховання (патронатним вихователем). Як зазначено в літературі, за своєю природою він не є цивільно-правовим. Адже його предмет становить належне виховання дітей. А відносини, спрямовані на забезпечення сімейного виховання дітей – це предмет сімейного права (ст. 2 СК). Тому зазначений договір є сімейно-правовим.

Між договором про патронат і угодами про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу та про влаштування дітей на виховання і спільне проживання у прийомну сім'ю є деякі спільні риси. Метою передачі дітей до дитячого будинку сімейного типу і у прийомну сім'ю, як і укладення договору про патронат над ними, є забезпечення сімейного виховання дітей до досягнення ними повноліття.

У всіх зазначених вище випадках не припиняються правовідносини між дитиною та її родичами. Батьки-вихователі, прийомні батьки і патронатні вихователі виконують функції опікуна щодо дитини у віці до 14 років і піклувальника щодо дитини у віці від 14 до 18 років. Проте дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або особи, яка не перебуває у шлюбі, які повинні брати на виховання і спільне проживання не менше п'яти дітей (ст. 2 Положення про дитячий будинок сімейного типу). Прийомними батьками можуть бути лише особи, які перебувають у шлюбі між собою (ст. 14 Положення про прийомну сім'ю). При передачі дитини на виховання у сім'ю патронатного вихователя додержувати ці вимоги не потрібно.

2.2. Сторони і форма договору про патронат

Сторонами договору про патронат є орган опіки та піклування і патронатний вихователь. Водночас згідно зі ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Це положення відповідає ч. 1 ст. 171 СК, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Патронатний вихователь, як зазначено в літературі, є опікуном або піклувальником дитини. Тому доцільним є законодавче закріплення положення про те, що патронатними вихователями не можуть бути особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, тобто особи, які згідно з законом не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини (ст. 244 СК). Варто було б також, як це передбачено ст. 153 СК РФ, встановити, що патронатними вихователями не можуть бути особи, усунені від виконання повноважень опікуна, піклувальника за неналежне виконання покладених на них обов'язків; колишні усиновлювачі, якщо усиновлення скасоване з їх вини; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки, пов'язані з вихованням дітей.

Оскільки основним завданням патронатного вихователя є забезпечення належного виховання дитини, яка передається в його сім'ю, треба було б передбачити, що перед укладенням договору про патронат орган опіки та піклування має обстежувати умови життя майбутнього патронатного вихователя й одержувати від лікувального закладу довідку про відсутність у нього та членів його сім'ї захворювань, що можуть перешкоджати передачі дитини, яка має потребу у патронатному вихованні, у нову сім'ю, тобто йдеться про застосування положень п. 3.3 Правил опіки та піклування [7].

Стаття 252 СК не встановлює особливих вимог щодо форми договору. Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін та відповідної печатки органу опіки та піклування.

Якщо договір укладається у письмовій формі, то до нього застосовуються вимоги Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 207 ЦК:

1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів [4].

Отже, ця стаття встановлює, що письмовою формою вважається фіксація змісту правочину в одному або кількох документах. Це може бути єдиний письмовий документ (договір), підписаний усіма учасниками правочину. Це може бути кілька документів, що складаються окремо, але відображають узгодження волі сторін – листи, телеграми тощо. Крім того, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін вчинена за допомогою телетайпного, електронного або інших технічних засобів зв'язку.

Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину [18, 139].

Частина 3 ст. 207 ЦК допускає використання при укладенні правочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису. Але допускається це лише тоді, коли такий порядок підпису або передбачений законом; або сторонами