Правовідносини з працевлаштування мають три основні ознаки.

Перша полягає в тому, що правовідносини виникають між працівником і органами працевлаштування з моменту надання працівником заяви з проханням допомоги влаштуватися на роботу.

Друга ознака характеризує відносини між органом працевлаштування і роботодавцем.

Передують трудовим і правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві. Існує три види таких правовідносин:

за учнівським договором з метою освоєння певної спеціальності (їх головна функція – допомогти учням набувати теоретичних і практичних навичок),

з підвищенням кваліфікації та перенавчання. У цьому разі працівник поряд з основною роботою за фахом опановує іншу спеціальність,

з керівництвом виробничим навчанням (укладається між особою, котра навчається і роботодавцем).

1.4. Зміст трудових правовідносин.

Трудові правовідносини змістом яких є сукупність трудових прав і обов’язків їх суб’єктів, які, як правило, відбиті в його правовому статусі. Саме він містить статутні права та обов’зки, які можуть доповнюватись змістом трудового договору і в сукупності визначають правове положення суб’єкта трудових правовідносин.

Трудові правовідносини є зобов’язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб’єкт має визначені права. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов’язують цих суб’єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. ці зобов’язання носять майновий характер. Виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства.

Поряд з майновими зобов’язаннями трудові правовідносини включають немайнові зобов’язання. Хоча формально сторони, вступаючи в трудові правовідносини, є рівноправними, наявність у власника або уповноваженого ним органу, засобів виробництва зводить його в пануюче становище. Працівник підлягає у залежності до власника не тільки фактично, а й у правовому значенні. Таким чином зі встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні суб’єктивні права і несе відповідні обов’язки.

Суб’єктивні трудові права працюючих за наймом становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією України і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю. [1]

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб’єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі.

Суб’єктивними правами і обов’язками володіє кожний працівник, як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок і здоров’я і безпечні умови праці, визначають правовий статус працівників. Компонентом врегулювання поведінки працівників в рамках трудових правовідносин є їх трудові обов’язки. До таких обо’язків необхідно віднести сукупність належних дій працівників, що пов’язані з їх участю, особистою працею у здійсненні завдань того підприємства, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах. Обсяг і характер трудових обов’язків залежить від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посади) і особи працівника.найбільш загальні і важливі трудові обов’язки працюючих сформулювані в КЗпП і типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. Для загальних обов’язків працюючих у трудових правовідносинах належать: [2]

виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції,

тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потребі,

додержання встановленої міри праці,

забезпечення належної якості роботи,

додержання режиму робочого дня,

додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму.

Обов’язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов’язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи, що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою, переважно без визначеного строку.

Як загальне правило, переважно власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, необумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких як виробнича потреба, необхідність тичасової заміни працівника, в разі простою, власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк.

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом періоду або часом, протягом якого повинна виконуватись робота. Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов’язковою мірою продуктивності праці.

Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов’язків, якщо вони протягом встановленого часу виконує необхідну для даної роботи норму виробітку. Але від працівника вимагається не тільки вимагання певної роботи у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботу. Продукція, що виробляється, повинна бути якісною. [9]

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу. До нього відносяться початок робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. Працівник повинен розподілити свою роботу на тривалість усього робочого дня, пристосуватись до загального трудового режиму. Додержання режиму робочого дня дозволяє правильно організувати відпочинок працівників, забезпечеє їм можливість використовувати вільний від роботи час за своїм розсудом. При забезпеченні кількісних і якісних показників своєї праці працівник зобов’язаний дбайливо, економно, ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил техніки безпеки, технологічного технічного режимів. Будь-який відступ від правил технічної експлуатації і технологічного режиму з певним виробничим ризиком. Працівник не має права здійснювати такі дії, які прямо заборонені правилами, проводити будь-які експерименти, хоча б і в інтересах виробництва, якщо проведення їх пов’язане із загрозою для самого працівника і осіб, що його оточують.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або