Судова практика свідчить, що звільнення молодих працівників з мотивів невідповіднос-ті займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації є недопустимим, якщо буде встанов-лено, що вони не змогли оволодіти технікою виробництва через відсутність достатнього до-свіду і навиків у праці чи не здатні справитися з дорученою їм роботою у зв'язку з недостат-нім трудовим стажем тощо.

Відповідно до ст. 200 КЗпП і п. 25 Положен-ня про права профспілкового комітету під-приємства, установи, організації питання звільнення неповнолітніх розглядаються влас-ником і комітетом профспілки.

Слід наголосити на важливій гарантії охо-рони трудових прав неповнолітніх, встановле-ній ст. 199 КЗпП. Відповідно до неї батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітньо-го, а також державні органи, посадові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додер-жанням законодавства про працю, мають пра-во вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, як-що тривалість його дії загрожує здоров'ю не-повнолітнього або порушує його законні ін-тереси.

2.2. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями.

Правовідносини державних службовців з державним органом будуються на договірній основі і регулюються нормами як адміністративного, так і трудового права. Однією із суттєвих гаран-тій права на працю є встановлений законом обмежений перелік підстав звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями має деякі особливості. Державна служба України не передбачає особливих гарантій довічної зайнятос-ті. Припинення названих правовідносин відбувається у порядку звільнення зі служби і шляхом відставки державного службовця. [8]

Для зазначених службовців встановлені спеціальні додаткові підстави звільнення з держав-ної служби, що обумовлено їх особливим правовим статусом. У ст. 30 Закону України від 16 груд-ня 1993 р. «Про державну службу» (далі — Закон) вказано, що крім загальних підстав, передбаче-них КЗпП, така служба припиняється також у разі виникнення обставин, встановлених цією статтею. Закон не передбачає спеціальних правил, що визначають порядок звільнення даних служ-бовців, тому воно повинно проводитися у порядку, встановленому КЗпП.

Розглянемо деякі особливості припинення трудових відносин на державній службі. Служ-бовець має право припинити дані відносини у будь-який час за власним бажанням. Так, І.Лаврінчук вважає, що, враховуючи особливий порядок встановлення трудових правовідносин на державній службі, на підставі попередньо виданого акта державного органу припинення дер-жавної служби не може бути автоматичним за одноосібним волевиявленням працівника. Тому звільнення, в основі якого лежить ініціатива працівника, повинно провадитись з посиланням на п. І ст. 36 КЗпП — за угодою сторін, з виданням акта відповідного органу чи установи про звіль-нення державного службовця. Не можна погодитися з наведеною думкою, тому що на таких службовців поширюються всі загальні підстави звільнення, передбачені КЗпП. І якщо службо-вець побажає звільнитися, то інша сторона трудових відносин повинна задовольнити бажання незалежно від своєї згоди на це.

Державні службовці можуть бути звільнені з посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо не відповідають займаній посаді в результаті недостатньої кваліфікації (наприклад, у разі негатив-них наслідків атестації). Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним з доказів відповідності займаній посаді. Він підлягає перевірці та оцінці судом у випадку спору в сукупності з іншими доказами. Тому суд може і не погодитися з даною оцінкою, якщо інші до-стовірні докази про роботу працівників підтверджують помилковість висновків атестаційної комісії. [2]

В.Куриловим у юридичній літературі висловлювалася думка про те, щоб звільнення за ре-зультатами атестації було самостійною підставою розірвання трудового договору. Ця пропозиція обґрунтовувалася необхідністю посилення відповідальності працівників, які підлягають атеста-ції, і тим, що в процесі її перевіряється не тільки професійний рівень, а й оцінюються його ділові та особисті риси. З моєї точки зору, немає необхідності виділяти звільнення за результатами атес-тації в самостійну підставу припинення трудового договору з працівником, і в тому числі з дер-жавним службовцем тому, що ділові й особисті властивості працівника нерозривно пов'язані з його професійним рівнем. Якщо комісією встановлюється невідповідність службовця займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, то дана підстава містить рівень професійних знань, підвищену відповідальність при виконанні трудових обов'язків і наявність таких ділових та мо-ральних рис, які не повинні призводити до зниження авторитету державної служби.

При припиненні трудових правовідносин за спеціальними підставами керівники державних органів не мають права приймати рішення за власним розсудом щодо службовців, які підлягають звільненню. Вони зобов'язані його звільнити, якщо виникли для цього підстави, що спричинили втрату права на державну службу.

Припинення державної служби на підставі Закону повинно проводитися без згоди проф-спілкового органу, який не відіграє значної ролі у виконанні захисної функції.

Названа служба припиняється у разі порушення умов реалізації права на неї (ст. 4 Закону). Зі змісту цієї статті можна зробити висновок, що підставами для припинення служби є: а) відсут-ність або втрата громадянства України; б) порушення вимог про проведення конкурсу при при-йнятті на роботу чи порядку його проведення; в) порушення інших процедур прийняття на державну службу, встановлених Кабінетом Міністрів України; г) порушення вимог щодо відповідної освіти і професійної підготовки.

Підставою для припинення державної служби є досягнення службовцем граничного віку. Загальні підстави розірвання трудового договору (ст. 40 КЗпП) не передбачають звільнення у зв'язку з досягненням пенсійного віку. Крім того, Законом «Про основні засади соціального за-хисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. забороня-ється звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з мотивів до-сягнення пенсійного віку (ст. 11). Між загальними