КУРСОВА РОБОТА
Поняття і ознаки правопорушень,
їх види і причини.
Розділ I
Поняття і ознаки правопорушень.
Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто люди-
на виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено зако-
ном. На жаль, є й інші випадки.
Різновидність соціальних відхилень, яка зв’язана з відступленням від ці-
лей, принципів права, може бути об’єднана поняттям протиправної поведінки.
Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомір-
ної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійсню-
ється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не фор-
мою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскіль-
ки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулюван- ня тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною
поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспіль- ства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його сві-
домістю і волею.
Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується по-
рушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.
Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індиві-
дуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці.
Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті сус-
пільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок). Про-
типравність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу.
Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке перед-
бачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідаль-
ність. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави.-К.,1994.-С.133
Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.
Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характерис- тика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки.
Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідли-
вістю і протиправністю.
Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, виз-начальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відме-
жовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в
тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цін-
ності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт право-
порушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існуван-
ня. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення сус-
пільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяль-
ності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.
Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій
особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопо- рушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи сус- пільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права
правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, ко- ли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку
тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.
З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість вияв-
ляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні сус-
пільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умо-
вам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим харак-
тером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.
Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень – вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт нега-
тивно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подіб-
них фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.
Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певни-
ми причинами і тому повторюватись у часі.
Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає
вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридич-
ного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник/ А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та інші. –К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.201 Сут-
ністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свобо-
ду інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороня-
ючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не
