давно на квітневому засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України були оприлюднені дані про участь депу-татів Верховної Ради у бізнесовій діяль-ності. Загалом 364 народних депутати, стверджується у доповідній Державної податкової адміністрації, мають офіцій-ний дохід від комерційних структур і ма-ють відношення до господарсько-фінан-сової діяльності понад трьох тисяч підприємств різних форм власності. Зви-чайно, сам факт оприлюднення такої інформації можна розцінювати як спробу політизації моменту, тиску на депутатів з боку виконавчої влади в період проведен-ня референдуму. Проте диму без вогню не буває, і справжня співпраця законо-давців з виконавчою владою проходить не в сесійному залі, а в кулуарах, коли лобіюються інтереси власних під-приємств, які до всього ще й мають бути дійними коровами для партійних потреб.
За статистикою судової практики за-стосування антикорупційного законодав-ства, яку наводить кандидат юридичних наук, заслужений юрист М. Мельник, пе-реважна більшість притягнутих за поса-дові зловживання — це представники ви-конавчої влади, причому нижчого, і як виняток — середнього рівня. Найвищим корупціонером у нас оголошено П. Лазаренка, але лише після того, як він опинився поза межами української юрис-дикції.
В Україні впродовж останніх років, вперто збільшується чисельність праців-ників центральних органів виконавчої влади та їхніх місцевих структур (від 145 тис. у 1994 р. до 180 тис. у 1999 p.), причому це без урахування чисельності місцевих держадміністрацій. Відповідно протягом 1996—1999 p.p. за даними Ра-хункової палати частка витрат на утри-мання бюрократичного апарату зросла з 1,5% до 3,1% усіх видатків Держбюджету.
Коефіцієнт корисної дії держав-ної машини загальновідомий, од-ним із виявів цього є погіршення рівня життя в Україні. Необ-хідність адміністративної реформи прямо походить з конституційних основ державного устрою, власне є продовженням конституційної ре-форми.
На останньому засіданні Кабіне-ту Міністрів перший віце-прем'єр Юрій Єхануров доповів, що перший етап адміністративної реформи за-вершено, вкорочено понад 17 тис. урядових службовців, на 167 осіб зменшено кількість заступників міністрів та керівників інших цент-ральних відомств.
Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер об-стоює думку про те, що "обмежува-тися лише трансформацією держав-ної машини — означає прирікати адміністративну реформу на невда-чу. Необхідно, щоб усі елементи політичного ланцюжка були "зріли-ми і працювали на єдину мету, здійснюючи вплив суспільства на державну машину".
Конституція і є тим самим задо-кументованим договором про співіснування громадян і влади, суспільства і держави, про засоби взаємодії усіх цих чинників. Існує маса рецептів з історичного досвіду, як найбільш ефективно користува-тися цим арсеналом юридичних або політичних засобів у житті держави, але кожна держава має пройти свій шлях пізнання.
Список використаної літератури:
Конституція України
Нова конституція України /огляд, коментарі і текст основного закону/ - Київ.: Наукова думка, 1997
А.М. Колодій, В.В Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.В. Медведчук “Основи конституційного ладу України” – Київ.: “Либідь”, 1997.
О. Глущенко, В. Кампо “Конституція України” /17 уроків з курсу/ - Київ.: МП “Леся”, 1997 р.
Абетка української політики /довідник/ (керівник авторського колективу Микола Томенко) - Київ.: “Смолоскип”, 1998
Хто є хто в Україні? /Київське наукове товариство ім. Петра Могили/ - Київ.: К.І.С., 1997.
Періодичні видання:
Газета “Закон і бізнес, №27 (449) (1-7 липня 2000 року)
Газета “Урядовий кур'єр, №115 (1797) (27 червня 2000 року)
Газета “Юридичний вісник України”, №25 (261) (22-28 червня 2000 року)
Тижневик “ПіК /політика і культура/”, №24 (59) (30 червня – 6 липня 2000 року)
Журнал “Віче”, №1 (січень 1998)
Журнал “Політика і час”, №4 (квітень 1997)