відносинам (порушення трудової дисципліни), сімейним відносинам

(невиконання обов’язків батьками, піклувальника, опікуна - обов’язку по

вихованню дітей), житлові правовідносини (використання допоміжних

приміщень) цивільним та іншими правовідносинам (ст.7 Положення про товариські суди).

Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які

спори, які виникли між ними, з єдиним виключенням спорів по трудовим і сімейним відносинам (ст.1 Положення про третейський суд).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються (ст.213 Кодекса про адміністративні правопорушення України):

. Адміністративними комісіями при виконкомах місцевих Рад

. Виконкомами сільських, селищних Рад

. Районними (міськими ) судами (суддями);

. Органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій і іншими

органами (посадовими особами), уповноваженими на це законодавством

України.

Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних

інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється, про що

свідчить встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним,

державним, адміністративним і фінансовим відносинам.

Судова влада по захисту суб’єктивних прав та законних інтересів

громадян та організацій-провосуддя здійснюється в порядку цивільного та

кримінального судового провадження, а також арбітражного процесу.

Арбітражний суд здійснюється судову владу в справах, які виникають при

укладенні, зміні, виконанні та припиненні господарчих договорів,

врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів по цивільним

правовідносинам. Розмежування компетенції між загальними юрисдикціями

здійснюється у відповідності до ст. 23 Цивільного процесуального

кодексу України і ст. ст.12-14 Арбітражного процесуального кодекса

України наведені тільки на основі суб’єктивного складу спірних

матеріальних правовідносинах, в зв’язку з чим арбітражний процес

являється різновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему. Єдність судової влади викликано необхідністю уніфікацією судової системи на основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організацій державного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам, виникаючи із правовідносин, врегулюваними нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права в певному єдиному процессуальному порядку.

З проблемою здійснення судовою владою тісно пов’язані питання і

здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юридичніій літературі не

є однакового визначення. Вона здійснюється з основними принципами

цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком

діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульних

документів.

Виходячи із діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним

процесуальним (єдність змісту і форми), цивільну процесуальну форму в

ототожненні з цивільним судовим провадження можна розглядати умовно, в тому плані, що нею забезпечується життя ( реалізація, захист ) цивільного

права (зміст), однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження

має свою притаманну йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде

діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільній

процесуальній формі - об’єктивне (зовнішнє) вираження здійснення,

закріплення і оформлення відповідної діяльності, наприклад, діяльність

суду по розгляду справи складається із сукупності дій, направлених на

дослідження доказів при допомозі певних законом засобів доказів. Така

діяльність здійснюється з додержанням певному порядку, повстановленим

правилами, в установленій процесуальній формі судового засідання,

безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії здійснюються в певній

процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.

Таке розуміння процесуальної форми відображається в деяких нормах

Цивільного процесуального кодекса України:

ст. 137- позовна заява подається до суду в письмовому вигляді;

ст.211- винесене судом рішення виражається в письмовому вигляді;

ст.159- розгляд справи проходить в судовому засіданні;

ст.160- розгляд справи проходить безпосередньо, усно і при

незмінному складі суду.

Таким чином, під цивільною процесуальною формою, необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосіб здійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання і всіма учасниками процеса при розгляді і вирішенні справи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні і його примусовому виконанні, а також закріплення процесуальних дій в передбаченому процесуальних документах.

Процесуальна форма відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний її атрибут, вона виражає гарантії, що забезпечує

законність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізації учасниками процеса.

Значення процесуальної форми в тому, що вона існує не сама по собі, а вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто в діалектичноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який

базується на закріплених в нормах цивільного права принципах, оптимально

об’єднуючи в собі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона призвана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судове провадженння.

Право на захист як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права до останнього часу вважалось мало дослідженим теоретичним питанням. Відомо, що будь-яке суб’єктивне право, не забезпечене необхідними засобами захисту, втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестає бути гарантією для його здіснення. Цікаві думки були висловлені В.Грибановим.[1]

Вказаний автор, відзначаючи велике теоретичне і практичне значення

цього питання, підкреслює, що право на захист являє собою тих можливостей, які закон надає особі для захисту того або іншого права.

Поняття права на захист В.Грибанов зв’язує з наявністю у правомочної особи сукупності ряду таких можливостей, як можливість

здійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов'’зальної

особи, звернутись до компетентних державних або громадських органів з

вимогою захисту порушеного або оспорюваного