Немаловажне значення для правильної оцінки моменту перерви плину строку позовної давності має та обставина , що законодавець зв'язує с такою перервою не будь-яке пред'явлення позову, а лише те, яке зроблено в установленому порядку . Тому у випадку обґрунтованого повернення позовного заяви арбітражним судом із причин, установленим законом (ч. год. 1 ст. 108 АПК РФ), датою пред'явлення позову слід уважати день вторинного обігу з позовною заявою в суд (ч. год. 4 ст. 108 АПК РФ), оскільки плин строку позовної давності не може бути перерване пред'явленням позову без дотримання встановленого законом порядку.[11]

У відповідності зі ст. 203 ЦК України плин позовної давності переривається: 1) пред'явлення позову у встановленому законом порядку , 2) здійсненням обов'язковою особою дій, що свідчать про визнання боргу .

Перше із цих обставин охоплює собою лише такий обіг в суд, арбітражний і третейський суд, яке зроблено в повній відповідності з вимогами матеріального й процесуального законодавства. Це, в частковості , означає обов'язкове дотримання позивачем правил про підвідомчості суперечки , прийняття їм необхідних мір до його досудового урегулюванню , пред'явлення позову дієздатною особою і т.д. Позов, пред'явлений з порушенням кожного із цих і інших установлених законом вимог, не приймається судом до виробництва (ст. 135 ЦПК РФ) або залишається судом без розгляду (ст. 222 ЦПК РФ), а звідси варто , позовна давність не переривається. Але іноді, позов, пред'явлений по всім правилам, виявляється не розглянутим по суті, наприклад, через появи обставин, що припиняють виробництво в справі (ст. 215,216 ЦПК РФ). Так, суд зобов'язано призупинити виробництво в справі в випадку смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускає правонаступництво, перебування відповідача в діючій частині Збройних Сил і т. буд. д. У всіх випадках призупинення виробництва в справі позовна давність переривається в момент пред'явлення позову й починає текти заново.

Визнання боргу як обставина , що перериває позовну давність, може виражатися в будь-яких діях боржника, що підтверджують наявність боргу або іншому обов'язку . Як показує судова практика, як визнання боргу може розглядатися й факт підписання документа (договору ), відповідно до яким сторони намеривались змінити свої зобов'язання, з яких виникають вимоги позивача, незважаючи на те ,що цей документ (договір) був оцінений судом як неукладений.

Але також слід зазначити й те, що ст. 203 ГК РФ не містить прямих вказівок по низці істотних питань, що виникають на практиці, до яких ставиться :

1) порушення встановленого порядку пред'явлення позову визначене судом не першої , а наприклад, наглядової інстанції через тривалий час після прийняття справи до виробництва судом першої інстанції,

2) у виконанні рішення , винесеного судом, відмовлене й у цьому зв'язку необхідно пред'явити новий позов. Наприклад, суд необґрунтовано прийняв до розгляду спор, дозвіл якого не стосувався його компетенції, або винесене рішення не може бути виконане за рубежем.

3) Відмовлене у виконанні рішення третейського суду по мотиву недійсності угоди про третейський розгляд або у зв'язку с визнанням того, що рішення винесене по суперечці , що виходить за межі такої угоди.

2.4 Підстави за яких позовна давність не поширюеться.

За загальним правилом позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини . У вигляді виключення строк позовної давності не застосовується до ряду вимог, які прямо зазначені в законі , а саме, ст. 208 ГК РФ:

. вимоги про захист особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ, крім випадків, передбачених законом,

. вимоги вкладників до банку про видачу внесків,

. вимоги про відшкодування шкоди, заподіяного життю або здоров'ю громадянина. Однак вимоги, пред'явлені після закінчення трьох років з моменту виникнення права на відшкодування такої шкоди, задовольняються за минулий час не більш ніж за три роки, попередні пред'явленню позову, . інші вимоги у випадках, установлених законом.

У відповідності зі ст. 208 ГК РФ позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншого власника про усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення не були з'єднані з позбавленням володіння (стаття 304), тобто на так звані негаторные позови. На виндикационные ж позови поширюється загальний трирічний строк позовної давності.[5] Розширення даного переліку допускається в інших законах. Характерним для вимог, передбачених цим переліком, є те, що в силу специфіки відносин , з яких вони випливають, предметом захисту є звичаєве право, не обмежене в часі .[6]

2.5. Наслідки спливу позовної давності.

Витікання строку позовної давності, про застосування якої заявлене стороні в суперечці , до пред'явлення позову є підставою у відмові в позові , тобто погашає право на позов у матеріальному змісті . Іншими словами, якщо при розгляді справи з'ясовується, що позивачем пропущений строк позовної давності, суд повинен відмовити в позові , навіть не дивлячись на те, що позивач має відповідний право й це право порушене відповідачем. Дане питання однозначно вирішене в законі й дискусій не викликає.

Довгі роки й між багатьма юристами- правознавцями ведеться суперечка навколо питання про те, погашається чи витіканням позовної давності саме приналежне позивачеві суб'єктивне цивільне права чи ні. На думку однієї групи учених , з витіканням давнього строку припиняється саме суб'єктивне з , нерозривно пов'язане з можливістю його примусового здійснення, яка враховується в цьому випадку. З погляду В. П. Грибанова[13] і С. М. Корнеева[14] суб'єктивне