Однак, як відзначається у літературі, зміст зобов'язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру (або утримання від вчинення таких дій). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

Так, І.Б. Новицький стверджував, що зміст зобов'язання не обмежується правом вимагати вчинення тільки тих дій, які спрямовані на передачу, пристосування і т. п. майна або взагалі тим чи іншим чином пов'язані з майном (наприклад, внаслідок сплатності). Змістом зобов'язання може охоплюватися пра­во вимагати вчинення будь-якої правомірної, що має серйозний характер, по­требує захисту та заслуговує на захист дії особи (позитивної або негативної) [16].

Особливе місце у зобов'язальних відносинах посідають санкції. Їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом закладення позову про відновлення порушеного майнового права. В такому розумінні цивільно-правовими санкціями в зобов'язанні вважаються будь-які примусові заходи, що охороняють зобов'язання в разі його порушення [14]. Певною мірою цивільний позов є важливою формою санкції в її широкому тлумаченні [16].

Залежно від критеріїв, покладених в основу поділу на групи, існує ряд класифікацій зобов'язань. Так, найдавніша та традиційно звична класифікація, закріплена ще в Інституціях Гая, – це поділ зобов'язань за підставою виникнення на договірні та позадоговірні [6].

Деякі автори вважають більш зручним поділ зобов'язань за критерієм правомірності – на регулятивні (договірні та інші зобов'язання правомірного характеру) та охоронювальні (із заподіяння шкоди, безпідставного збагачення, що власне є різновидом цивільно-правової відповідальності) [7].

У ЦК України збережено загальний підхід до формування розділу, присвяченого зобов'язанням, хоча їх перелік та опис значно розширено.

До договірних зобов'язань, що складають підрозділ 1 розділу 3 "Окремі види зобов'язань", вміщено такі групи окремих видів зобов'язань:

1) купівля-продаж (роздрібна, договір найму-продажу); поставка; контрактація сільськогосподарської продукції; постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу; міна (бартер); дарування; рента; довічне утримання – це зобов'язання з передачі майна у власність як сплатного, так і безоплатного характеру;

2) зобов'язання з передачі майна у користування – найм (оренда); прокат; найм (оренда) земельних ділянок; найм (оренда) будівель та інших капітальних споруд; найм (оренда) транспортних засобів; лізинг; найм житла; позичка;

3) зобов'язання про виконання робіт – підряд; побутовий підряд, будівельний підряд; виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;

4) договір про надання послуг;

5) перевезення – договір перевезення пасажирів і багажу; транспортна експедиція;

6) зобов'язання щодо зберігання – велика група норм, що визначає окремі види договорів зберігання: у ломбарді, готелях, зберігання транспортних засобів тощо;

7) договір страхування;

8) договір доручення;

9) договір комісії;

10) договір управління майном;

11) договори позики, кредиту, банківського вкладу. Ця група зобов'язань об'єднує в собі також і договір банківського рахунку;

12) договір факторингу;

13) до глави під загальною назвою "Розрахунки" ввійшли глави про форми та види розрахункових операцій. Оскільки в даному випадку немає всіх належних елементів зобов'язання – сторін, предмета, то, на нашу думку, ця глава хоч і необхідна для виведення систематизації розрахункових документів, проте не може бути рівноправною у розділі "Окремі види зобов'язань";

14) розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, ліцензійний договір;

15) договір комерційної концесії (франчайзинг);

16) спільна діяльність, договір про спільну діяльність, договір простого товариства;

17) підрозділ 2 розділу 3 складають позадоговірні зобов'язання. До цієї групи законодавець відносить публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу; публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу, ведення чужих справ без доручення; рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; створення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб; завдання шкоди; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави [26, 466].

Отже, перелік позадоговірних зобов'язань у ЦК України значно розширено, порівнюючи з ЦК УРСР 1964 р.

Розділ 2. Поняття та система зобов’язального права

Інститут зобов'язального права поряд з інститутом власності посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються в зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань.

Від класифікації зобов'язань як виду цивільних правовідносин варто відрізняти визначення системи зобов'язального права як підгалузі цивільного права.

Все зобов'язальне право може бути поділене на:

1) загальну частину й

2) спеціальну (окремі види зобов'язань).

1) У свою чергу, загальна частина зобов'язального права містить у собі: а) універсальні загальні положення (дотичні всіх видів зобов'язань); б) загальні положення договірного права.

а) Універсальні загальні положення стосуються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зобов'язання його елементів, визначають загальні правила виконання й припинення зобов'язань і т.п.

б) Загальні положення договірного права містять права дотичних тільки договорів, як головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору й принципів договірного права, змісту договору, порядку його висновку, зміни, виконання й припинення, тлумачення договору й ін.

Слід зазначити, що в Цивільному кодексі України існує розділ – книга п'ята "Зобов'язальне право". До речі, подібний підхід існує й у багатьох інших європейських країнах. Наприклад, у Німецькому цивільному кодексі загальним положенням договору присвячена розділ 3 третього розділу першої книги ("Загальна частина") і другий розділ другої книги ("Зобов'язальне право"). Такий підхід представляється цілком виправданим, оскільки відповідає значенню договірного права в опосередкуванні цивільного обороту.

2) Спеціальна частина (окремі види зобов'язань) підрозділяється на а) окремі види договорів; б) окремі види недоговірних