постанова Ради Міністрів СРСР “Про порядок наймк і звільнення працівника державного союзного підприємства”.
Законом України від 20 березня 1991р. Були внесені істотні зміни і доповнення в КЗпП, зокрема, ст.21 була доповнена новою ч.3, в якій контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Застосування контракту викладено багато питань. Після першого захоплення цим новим видом трудового договору з’ясуволося, що контракт несе не тільки позитивні положення для працівника, скільки негативні. Головна соціальна небезпека контракту полягає у його строковому характері. В умовах економічної кризи в Україні ефективність контракту ставала дедалі сумнішою, його примусове застосування обмежувало права працівників. Таким чином, одним з найбільш суттєвих правових питань стало питання про сферу застосування контракту.
Перша редакція ч. 3 ст. 21 КЗпП встановлювала: “Сфера застосування контракту визначається законодавством”.
В Україні було визначено сферу обов’язкового застосування контракту і сферу застосування контракту за угодою сторін.
При обов’язковому застосуванні контракту виключаються укладення трудового договору іншого виду. В обов’язковому порядку укладається контракт з керівниками підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності (Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992р.” Про укладення майном, що знаходиться в загальнодержавній власності” ); керівниками підприємств, які за державною програмою приватизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні товариства на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів ( Указ Президента України від 19 травня 1995р. “ Про забезпечення управління иайном, що знаходиться в загальнодержавній власновті в процесі його приватизації”); керівники, науковими, творчими й іншими працівниками закладу (установи) України гуманітарної сферо, що мають статус національного (Погоження про національний заклад (установу) України від 16 червня 1995р.); керівниками закладів освіти, що знаходяться в загальнодержавній власності і підлеглих Міністерству освіти України й іншим міністерствам і відомствам (Закон України “Про освіту” від 25 травня 1991р. в редакції Закону Укрвїни від 23 резня 1996р.); працівниками АН України (в тому числі іноземними вченими) (постанова Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991р.” Про статус Академії Наук УРСР”); керівниками і творчими рацівниками театральних і концертно-видовищних закладів, підприємств і організацій культури (постанова Кабінету Міністрів україни від 30 травня 1997р. №511); керівниками і деякими працівниками залізничного транспорту, які працнвлаштовуються за контрактною формою трудового договору ( постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997р. №764); спортсменами, тренерами й іншими фахівцями штатних національних збірних спортивних команд (постанова Кабінету міністрів України № 63 від 6 лютого 1992р. “Про упорядкування і матеріального забезпечення в галузі спорту”); помвчниками адвокатів (Закон України “ Про адвокатуру” від 10 грудня 1992р.) і деякими працівниками.
Сфера застосування контракту за угодою сторін регламентується значною кількістю нормативно-правових актів. У цьому випадку роботодавць не має права вимагати від працівника укладення контракту. Якщо працівник вже займав посаду, то з прийняття відповідногонормативно-правового акта, що передбачає можливість укладення контракту, власник може запропонувати працівнику переукласти звичайний трудовий договір на контракт, але якщо працівник відмовився, трудові відносини тривають у звичайному правовому режимі.
Погоджувальна форма контракту передбачена для працівників науково-технічної сфери і сфери освіти (Закон України “ Про освіту”); працівників сельнських (фермерських) господарств (Закон України “Про сельнське (фермерське) господарство “ від 22 червня 1993р.); працівників , що приймаються за наймом підприємцями (Закон України “Про підприємство” від 7 січня 1991р.); керівників підприємств (Закон України “Про підприємсто в Україні”); працівників, що приймаються за наймом на товарні біржі ( Закон України “Про товарну біржу”); працівників підприємств з іноземними інвестиціями ( Закон України “Про іноземні інвестиції”) і деяких інших категорій працівників. У таких випадках контракт може бути укладений за угодою сторін, але тут треба мати на увазі наступне ст.9 Закону “ Про підприємство” у питанні щодо можливості укладання контракту при найманні працівників на роботу стосується усіх організаційних форм підприємства і не обмежує таку можливість певної категорії працівників. Разом з тим у таких випадках маютьбути додержані положення ч.2 ст. 23 КЗпП про те, що строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк із врахуванням наступної роботи або умов її виконання. Або інтересів працівника,та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови №9 від 6 листопада 1992р. “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз’яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором,встановлення контракту тільки в тому випадку, якщо він відноситься до категорії працівників. З якими згідно із законодавством можна укладати контракт (наприклад, керівники підприємств).
Конституційний суд України дав офіційне тлумачення терміна “законодавство”, який вживається в ч.3 ст. 21 КЗпП, яким охоплюються закони України, діючі міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України. Контрактна форма не може впроваджуватися нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також колективними договорами й угодами та іншими локальними нормативно-правовими актами (Офіційний вісник України,-1998-№45).
Позиція Конституційного Суду України стала предметом справедливої критики, на яку відреагував законодавець. Законом України від 24 грудня1999р. до КЗпП було внесено зміни, і ч.3