Контрольна робота
Поняття відпустки, види відпусток.
План
Поняття відпустки.
Види відпусток.
Література.
Поняття відпусток.
Відпустка- встановлена законом, колективним договором або трудовим контрактом певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, які надаються працівникові работодавцем у календарному році, із оплатою або без оплати їх з збереженням місця роботи (посади) за працівником на цей час.
Відповідно до ст. 2, 6 Закону України „Про відпустки” право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі- підприємство).
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.
Прво на відпустки забезпечується:
гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом „Про відпустки”;
забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону „Про відпустки” та ст. 83 КЗпП.
За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
2. Види відпусток.
Згідно зі ст. 4 Закону „Про відпустки” встановлено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Щорічні (основна та додаткові) відпустки надаються із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Тривалість відпусток визначається Законом „Про відпустки”, іншими законами та підзаконними нормативно- правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Залежно від тривалості основної відпустки щорічна відпустка може бути мінімальна та подовжена.
Сьогодні 24- денна календарна щорічна відпустка є мінімальною для всіх осіб, які працюють за трудовим договором. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою ніж 24 календарних дні. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості відпусток не враховуються.
Основну відпустку більшої тривалості називають подовженою. Право на подовжену відпустку має значна кількість працюючих. Мета такої відпустки- гарантувати працівникам більш тривалий відпочинок із урахуванням характеру та специфіки їх трудової діяльності, умов праці, стану здоров’я, віку та інших обставин. Так, наприклад, інвалідам І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи- 26 календарних днів.
Крім того, особам віком до 18 надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Якщо ж такій особі виповнилося 18 років у період роботи, то відпустка її розраховується таким чином: до дня народження- із розрахунку 31 календарний день, після- 24 календарних дні.
Подовженими відпустками користуються також керівні, педагогічні, науково- педагогічні працівники освіти та наукові працівники, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 „Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково- педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам” (зі змінами).
Крім основної подовженої відпустки, законодавство (ст. 7 Закону „Про відпустки”) передбачає збільшення кількості днів відпустки за рахунок надання до основної ще і додаткової відпустки.
Конкретна тривалість додаткової відпустки, яка надається за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць із умов праці та часу зайнятості працівників в цих умовах. Критеріїї, на підставі яких повинна визначатись тривалість додаткової відпустки за цих умов,- це результати атестації робочих місць за умовами праці та час зайнятості працівника в цих умовах згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України 1 серпня 1992 р. № 442. Відповідно до цього Порядку Мінпраці і соціальної політики України та МОЗ України розробили Методичні рекомендації (затверджені постановою Мінпраці і соціальної політики від 1 вересня 1992 року № 41). Правовою підставою для визначення тривалості цієї додаткової відпустки є Показники та критерії умов праці, затверджені наказом МОЗ і Мінпраці і соціальної політики від 31 грудня 1997 року № 383/55. Тривалість додаткової відпустки в Показниках та критеріях визначена на підставі Гігієнічної класифікації праці (затверджена наказом МОЗ від 12 серпня 1996 р. № 4137-86).
Відповідно до ч. 10 ст. 6 Закону „Про відпустки” зберігають юридичну силу акти законодавства, які встановлюють іншу тривалість основної відпустки для окремих категорій працівників, причому ці акти законодавства не діють, якщо тривалість основної відпустки,