Інтернет дозволяє створювати і поширювати інформацію будь-якою мовою, виражати погляди у нетекстовій формі, надаючи свій віртуальний простір мистецькому відтворенню, тим самим сприяючи культурному розмаїттю.

Серед найбільш актуальних для користувачів Інтернет, право на свободу вираження поглядів (свободу інформації) і приватність в мережі, насамперед тому, що вони в серцевині комунікаційних і інтерактивних властивостей цього унікального медіуму.

2. Право на свободу вираження поглядів в Інтернет

Як вже зазначалось, Інтернет надає екстраординарні можливості для спілкування. Будь-хто, бажаючи висловитися чи виразити свої погляди в іншій, нетекстовий спосіб, може зробити свої думки доступними для сотень тисяч, навіть мільйонів слухачів, які складають аудиторію Інтернет набагато швидше і простіше, ніж це було раніше, і майже безкоштовно.

З одного боку, це унікальний засіб для розвитку громадянського суспільства, демократизації і захисту прав людини, з другого – можливість порушення прав інших осіб поширенням закликів до насильства, розбещенням неповнолітніх порнографією тощо. Ці протиріччя провокують різні заходи для обмеження свободи слова в Інтернет як шляхом законодавчого регулювання, так і непрямими способами через запровадження “фільтрів” для небажаної інформації. Вказані чинники покладаються на ваги під час не лише теоретичних дискусій, а і судових баталій на міжнародному рівні, рішення в яких визначають правила поведінки мільйонів електронних громадян – користувачів Інтернет і приватного сектору, задіяного в Інтернет-комерції.

Застосування сучасної системи прав людини до Інтернет пов’язано з труднощами вироблення єдиної спільної позиції, яка повною мірою задовольнила б усе міжнародне співтовариство. Показовим є справа “Yahoo”, в якій проявилося протиріччя між розумінням меж свободи слова прийнятними в Європі, зокрема у Франції, і Сполучених Штатах Америки. Ці протиріччя вимагають осмислення правових цінностей, створених людством не за одне тисячоліття, але які ставляться під сумнів медіумом, якому ще не виповнилось і півстоліття.

Свобода вираження поглядів визнається як фундаментальне право людини в численних міжнародних документах присвячених правам людини. Загальна декларація прав людини 1948 року у статті 19 проголошує:

“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”

Як справедливо зазначається відомими захисниками свободи слова в Інтернет:

“Прозорливе формулювання Статті 19 (“будь-якими засобами”) робить його цілком придатним щодо свободи вираження за допомогою Інтернет. Права “шукати” і “поширювати” інформацію виглядає особливо придатним для “серфінгу” в мережі і розміщення інформації для всіх на веб-сторінках для читання, у той час як право “одержувати” інформацію охоплює обмін електронною поштою і зчитування інформації”. 11 Цит. за: Dempsey J., Weitzner D. Regardless of Frontiers. – GILC.

Майже аналогічна за змістом стаття 19 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, однак в ній перелічуються випадки, які виправдовують застосування обмежень свободи вираження поглядів. Такі обмеження повинні передбачатися в законі і бути необхідними для (а) поваги до прав чи репутації інших осіб; (б) захисту національної безпеки, громадського порядку, суспільного здоров’я або моралі.

Більше детально виписані винятки з права на свободу вираження поглядів в Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Стаття 10 Конвенції проголошує: 22 Текст Конвенції про захист прав людини і основних свобод доступний на серверу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: <http://www.ombudsman.kiev.ua/vis1_03.htm>

“1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.”

Прецеденти створені Європейським Судом під час тлумачення статті 10, зокрема, щодо визначення меж втручання з боку держави у здійснення цього права, варті окремої уваги і ґрунтовного дослідження. Однак навіть попередній огляд показує, що практика Європейського Суду по цій категорії справ відрізняється від прецедентного права американських судів по тлумаченню Першої поправки до Конституції США, яка захищає свободу слова. Цю різницю у підходах можна продемонструвати на справі “Хендісайд проти Сполученого Королівства”.

Заявник по справі, видавець пан Ричард Хендісайд випустив книгу для підлітків від 12 до 18 років за назвою “Маленький червоний підручник”, яку було розповсюджено у деяких Європейських країнах, у тому числі Великій Британії. Через те, що книга, за визначенням британського суду, містила “тенденцію до розбещування неповнолітніх”, заявника було засуджено, а наклад наказано знищити. Цю тенденцію британські суди виявили у тому, що у підручнику ігнорувалися питання шлюбу, розповідалося про куріння маріхуани чи статеві стосунки неповнолітніх, але не згадувалося про їх незаконність тощо. Незважаючи на аргументи заявника, що