Оскільки виконання судового наказу вимагало застосування примусових правових заходів проти “Yahoo!” і її підрозділів в США, компанія у відповідь звернулась до американського суду для визнання наказу французького суду таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги компанія аргументувала тим, що французький суд не мав юрисдикції для розгляду справи, а його наказ порушує права гарантовані Конституцією США. Каліфорнійський окружний суд визнав наказ не чинним на території США, погодившись з тим, що його виконання порушуватиме Першу Поправку до Конституції США:

“Зміст і правове підґрунтя наказу французького суду незважаючи на його особливість як виявлення права Франції, однозначно буде порушуватиме вимоги Першої Поправки, якщо затвердиться судом у Сполучених Штатах.

Що робить цю справу однозначно слушною, так це те, що Інтернет в дійсності дозволяє одному спілкуватися у більше ніж одному місці одночасно. Звичайно Франція має суверенне право регулювати, які висловлювання є дозволеними у Франції, але цей суд не забезпечить дію закордонного наказу, який порушує захисну дію Конституції Сполучених Штатів, загрожуючи свободі висловлювань, які передаються в обох напрямках через наші кордони”.

Ця справа продемонструвала проблемність запровадження місцевих обмежень свободи виявлення поглядів в Інтернет, оскільки він є глобальним медіумом і такі обмеження негативно впливатимуть не тільки на права громадян держав, які ініціюють цензуру, але й завдаватимуть шкоду утискаючи свободу виявлення поглядів в глобальному масштабі, для всієї Глобальної Інформаційної Інфраструктури.

У доповіді за назвою “Приглушуючи мережу: загрози свободі вираження поглядів он-лайн” (“Silencing the Net: the Treat to Freedom of Expression On-line”), підготовленій активістами міжнародної правозахисної організації “Дозорець прав людини” (“Human Rights Watch”) у 1996 році наводяться численні приклади спроб обмежити свободу виявлення поглядів он-лайн. При цьому, якщо демократичні країни, такі як Сполучені Штати, Німеччина, Франції чи Австралія намагаються контролювати зміст інформації в Інтернет для обмеження доступу неповнолітніх до порнографії; в таких країнах як Китай, Сінгапур, Іран – цензори націлені не тільки на сексуально відверті матеріали і прояви нетерпимості, а також на демократично спрямовані обговорення і правозахисну просвіту.

Як приклад негативної ланцюжкової реакції противників свободи висловлювань – використання репресивних заходів по відношенню до Інтернет з боку влади Китаю після спроб обмежити поширення непристойного змісту в мережі компанією “CompuServe” під впливом влади Німеччини наприкінці 1995 року.

“CompuServe” надавала послуги з комунікаційного підтримання широкого кола груп за інтересами в мережі (“newsgroups”). Після того, як міністр внутрішніх справ Баварії надав наказ слідчій групі по боротьбі з дитячою порнографією провести розслідування в офісі американської компанії “CompuServe” в Мюнхені 22 листопада 1995 року, ця компанія погодилась власноруч вжити обмежувальних заходів. Вже за два тижні, 8 грудня 1995 року, список більше ніж з 200 груп запідозрених у поширені забороненої інформації був виключений з мережі, при цьому рішення у більшості випадків приймалося без спроб перевірки достовірності відомостей. У відповідь користувачі “CompuServe”, маючи доступ до Інтернет, просто переключилися на інші групи, що пропонувалися іншими компаніями. Після такого розвитку подій, вже у лютому 1996 року “CompuServe” поновила попередньо заборонені групи, за виключенням п’ятьох. Однак спостерігачі відмітили зв’язок між цим інцидентом і подіями, які розгорнулись в Китаї за декілька днів.

1 січня 1996 року офіційне інформаційне агентство Китаю (“Xinhua”) озвучило рішення Державного Ради і Центрального Комітету Комуністичної партії про застосування заходів для вирішення проблеми неконтрольованої інформації в Інтернет для захисту країни від небажаної порнографії і “згубної інформації”. Подальші події розвивались драматично і дуже швидко. 23 січня було прийняті нові положення про доступ до Інтернет, згідно з якими усі існуючі комп’ютерні групи повинні були розпуститися і зареєструватися, для доступу дозволялось використовувати лише міжнародні канали, які надавались Міністерством пошти і телекомунікацій, Міністерством електронної індустрії, Державним Комітетом освіти і Академією наук Китаю. Всередині лютого 1996 року, Міністерство державної безпеки Китаю зобов’язало усіх користувачів Інтернет зареєструватись в поліції впродовж тридцяти днів.11 Karen Sorensen. Silencing the Net: the Treat to Freedom of Expression On-line //Human Rights Watch, May 1996, Vol. 8, No. 2 (G). <http://www.epic.org/free_speech/intl/hrw_report_5_96.html>

Цей інцидент підтверджує значний вплив національної політики окремих країн з регулювання Інтернет на його регулювання в інших країнах, що покладає на демократичні країни усього світу моральний обов’язок не давати прикладів і не провокувати антидемократичних заходів по відношенню до Інтернет і його користувачів з боку тоталітарних режимів.

Китай продовжує забороняти поширення дисидентських поглядів через Інтернет, а також іншої інформації, яку уряд вважає “антидержавною пропагандою”. Так, у січні 1999 року, комп’ютерний спеціаліст Lin Hai був засуджений на два роки ув’язнення за те, що надав список з адресами електронної пошти 30 тисяч користувачів Інтернет Китаю для дисидентів, які публікують свій електронний журнал в США. 22 Freedom of Expression on the Internet // Human Rights Watch, World Report, 2000. <http://www.hrw.org/wr2k/Issues-04.htm>

15 березня 2002 року глобальному Інтернет-суспільству стало відомо про арешт двох дисидентів (Le Chi Quang, Tran Khue) у В’єтнамі за публікування в Інтернет документів з критикою на адресу їх уряду. Згідно з інформацією, одержаною “Репортерами без кордонів”, перший з вказаних дисидентів, вчитель з комп’ютерної грамотності був заарештований 21 лютого 2002 року в Інтернет-кафе в Ханої за поширення “небезпечної інформації”. До цієї категорії інформації влада В’єтнаму віднесла підготовлене ним дослідження за назвою “Остерігайтеся північної імперії” ("Beware of the Northern Empire"), в якому ним аналізувалися умови на яких уряд