2.2. Міжнародно-правові норми, що слугують боротьбі з порушеннями прав людини.

До норм, які слугують спільній боротьбі держав з грубими масовими порушеннями прав людини, які можуть негативно вплинути на систему міжнародних відносин відносять такі, що містяться у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародній конвенції про запобігання злочинам апартеїду та покарання за них 1973 р., Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за них 1948 р., Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів проти людства 1968 р., а також у деяких інших договорах.

Водночас з підготовкою проектів Міжнародних пактів про права людини ООН розробила цілу серію міжнародних документів, що стосуються забезпечення невід’ємних прав і основних свобод людини. У зв’язку з тим, що ряд країн допускає грубі і масові порушення прав людини, які негативно впливають на всю систему міжнародних відносині або являють, або можуть являти загрозу міжнародним мируі безпеці, у рамках ООН були підготовлені та відкриті до підписаня конвенції про співробітництво держав у боротьбі з такими порушеннями. З досвіду злочинів фашизму у роки Другої світової війни геноцид був визнаний злочином проти людства, і держави зобов’язалися співробітничати для боротьби проти нього у Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього 1948р. Політика апартеїду, здійснювана урядом ПАР, також була визнана злочином проти людства, і держави зобов’язалися вжити всіх заходів для ліквідації цієї політики в Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973р.

Були розроблені і прийняті конвенції про ліквідацію таких масових і грубих порушень прав людини, як дискримінація за ознакою раси, статі, релігії. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвецію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р., у якій держави визнали, що ”дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження є перешкодою для дружніх і мирних відносин між націямиі може призвести до порушеь миру і безпеки серед народів, а також гармонійного співіснуваня осіб навіть усередині тієї самої держави” і зобов’язалися вжити всіх необхідних заходів для ліквідації расової дискримінації.

Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., у якій держави-учасниці визнали, що дискримінація жінок порушує принципи рівноправності, людської гідності, зобов’язалися усіма відповідними способами проводити політику ліквідації дискримінації жінок.

Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р., у якій відзначила упевненість держав-членів ООН, що свобода релігії або переконань сприяє досягненню цілей загального миру, соціальної справедливості і дружби між народами та ліквідації ідеології і практики колоніалізму на основі релігії або преконань ліквідації її. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять 1958 р., а ЮНЕСКО – Конвенцію про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р., що передбачають зобов’язання держав щодо ліквідації дискрамінації у зазначених галузях. Таким чином, у сучасному міжнародному праві були прийняті звичаєві та договірні норми, що забороняють грубі та масові порушення прав людини.

2.3. Норми, що забезпечують конкретні права людини.

У межах ООН були розроблені документи, що конкретизують і передбачають зобов’язання держав з окремих прав і свобод, які було включено до Міжнародного біля про права людини. До таких документів належать Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 р., Конвенція про статус біженців 1951 р., Конвенція про скорочення безгромадянства 1961р.

Конвенція 1951 року про статус біженців, яка була підготовлена за рекомендацією заново заснованої Комісії Організації Об’єднаних Націй з прав людини, стала віхою у справі розробки норм поводження з біженцями.

У Конвенції встановлюються мінімально необхідні норми поводження з біженцями, в тому числі основні їх права. У ній також визначається правовий статус біженців і містяться положення про їх права на заняття, яке приносить прибуток, і соціальне опікування, про посвідчення особи і проїзні документи, про застосовуваність податків та їхнього права на вивіз свого майна в іншу країну, в яку їм надано право в’їзду для поселення.

У Конвенції забороняється висилка або примусове повернення осіб, які мають статус біженців. У її статті 33 передбачається, що «країни, які домовляються, не будуть ніяким чином висилати чи повертати біженців на кордон країни, де їхньому життю чи свободі загрожує небезпека через расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичних переконань». Стаття 34 стосується натуралізації й асиміляції біженців. В інших положеннях Конвенції розглядаються такі права біженців, як право звернутися до суду, право на освіту, соціальне забезпечення, житло і свободу пересування.

Конвенція 1961 року про скорочення безгромадянства. Держава-учасниця цієї Конвенції погоджується надавати своє громадянство особі, яка народилася на її території, бо інакше вона не мала б громадянства. Держава погоджується також при дотриманні деяких умов не позбавляти особу її громадянства, якщо таке позбавлення громадянства робить її апатридом. У Конвенції передбачається, що особа чи група осіб не повинні позбавлятися свого громадянства на расовій, етнічній, релігійній чи політичній підставі.

Розглянемо детальніше один із актів міжнародного права, що містить норми, які регулюють конкретні права людини, а саме Конвенцію про права дитини 1989 р. Діти, їхній