підстави та бути різними за суб'єктним складом учасників. Залежно від складу учасників ці спори підвідомчі і судам загальної юрисдикції, і арбітражним судам України. За загальним правилом, розмежування підвідомчості спорів цим судам здійснюється за суб'єктним складом учасників. Спір, у якому сторонами виступають тільки юридичні особи, підвідомчий арбітражним судам, а якщо в ньому, крім юридичних осіб, є фізична особа або їх група чи лише фізичні особи, то такий спір підвідомчий загальним судам. Проте з цього загального правила для спорів, що виникають за участю релігійних організацій стосовно користування, володіння і розпорядження культовими будівлями та іншим культовим майном, чинним законодавством встановлено виняток. Він стосується порядку оскарження рішень державних органів, прийнятих стосовно релігійних організацій щодо володіння і користування культовими будівлями та майном. Відповідно до статей 248-1 і 248-12 ЦПК України, якщо рішення облдерж адміністрації про передачу культового майна у користування релігійної організації оскаржується цією або іншою релігійною організацією, то незалежно від того, що учасниками спору є лише юридичні особи, такий спір підвідомчий загальним судам. Якщо зазначене рішення оскаржуватиме інша юридична особа, крім релігійних організацій, що претендують на культове майно, то спір розглядатиметься за правилами Арбітражного процесуального кодексу України в порядку позовного провадження арбітражними судами України.
У зв'язку з прийняттям Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" факти наявності культової будівлі, її невикористання або використання не за призначенням, передачі (повернення) у власність (користування) релігійній організації можуть породжувати різні спірні правовідносини із самостійними предметами спорів і суб'єктним складом їх учасників. Так, релігійна організація має право звернутися з позовом до облдержадміністрації про передачу їй у власність чи користування або повернення у власність такої культової будівлі, якщо орган державної влади не ухвалить відповідного рішення. Правомірність і обгрунтованість таких позовів зумовлена змістом ст. 55 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Указом Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" та його розпорядження "Про повернення релігійним організаціям культового майна" від 22 червня 1994 р. Такий спір має бути підвідомчий арбітражним судам.
У разі прийняття рішення про передачу (повернення) у користування (власність) культової будівлі або іншого культового майна релігійна організація, на користь якої прийнято таке рішення, має право подати позов до організації, яку зобов'язано це зробити, про зобов'язання її судом передати (повернути) культове майно. Цей спір також розглядатиметься за правилами АПК України арбітражним судом. Якщо організація, яку зобов'язано передати (повернути) релігійній громаді культове майно, вважає таке рішення неправомірним, вона має право його оскаржити до арбітражного суду,подавши позов про визнання його недійсним, або заявити вимогу в цьому суді про усунення перешкод у користуванні належним їй на праві власності (господарського відання, оперативного управління) майном (негаторний позов; ст. 149 ЦК, ст. 48 Закону України "Про власність").
У цих спірних правовідносинах можливі позови про витребування культових
будівель і майна з чужого незаконного володіння (віндикаційні позови; ст. 144 ЦК, ст. 45 Закону України "Про власність"), які мають подаватися до арбітражних чи загальних судів залежно від суб'єктного складу сторін спору.
У переважній більшості предметом розглянутих арбітражними судами спорів були вимоги про недійсність рішень облдержадміністрації про передачу (повернення) культових будівель і майна релігійним громадам. Судові позови подавалися у тих випадках, коли на культову будівлю (майно) претендувало кілька релігійних громад різних конфесій, а оспорюваним рішенням вона передавалась одній. У такій ситуації інша громада має право доводити в судовому порядку своє право власності чи користування на спірну культову будівлю або інше культове майно. При цьому важливо враховувати майнові інтереси усіх релігійних громад, які користуються однією культовою спорудою.
Так, релігійна громада с. Волиця Сокальського району Львівської області звернулася до Вищого арбітражного суду України з позовом до Львівської обласної державної адміністрації про визнання права власності на культову споруду. Суд встановив, що в с. Волиця є одна культова споруда, збудована в 1774 р. і відбудована в 1927 р. греко-католицькою громадою. З 1946 р. усі жителі цього села були віруючими РПЦ. У 1990 р. громада РПЦ припинила своє існування внаслідок утворення двох нових громад — УАПЦ та УГКЦ (Українська автокефальна православна церква та Українська греко-католицька церква). Враховуючи наявність однієї культової споруди в цьому селі 21 березня 1994 р. було прийнято розпорядження представником Президента України, яким встановлено почерговий порядок користування культовою спорудою релігійними громадами УАПЦ та УГКЦ.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 14 серпня 1998 р. (справа № 5/66) у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з тим, що жодна з релігійних громад зазначене розпорядження не оскаржила і воно є чинним, а позивач не подав до суду доводів про своє належне право користування церковною спорудою. Не заперечуючи саму можливість відмови у задоволенні цього позову, не можна не звернути увагу на те, що суд фактично ухилився від предмета позову, в якому
містилася вимога про визнання за позивачем права власності на культову споруду у зв'язку з понесениям витрат на її утримання та реставрацію. Отже суд мав би дати правову оцінку доводів позивача щодо правомірності таких вимог.
ВИСНОВКИ.
Складені процеси становлення ринкових відносин в України мають свої особливості на рівні підприємства, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Для створення за часів соціалістичної економіки українських підприємств все відчутнішою стає потреба у кардинальних змінах з метою досягнення конкурентоспроможності в