МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Право приватної власності на землю в Україні

ЗМІСТ

Вступ

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх сфер суспільства в Україні стало формування правової держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного принципу верховенства та забезпечувати недоторканність і захист важливих соціальних та економічних цінностей, прав людини і громадянина. До найголовніших з таких цінностей віднесена і власність громадян, що дає забезпечити життєдіяльність людини.

Протягом останнього десятиліття українська держава приділяла максимальних зусиль для того щоб правова база регулювання відносин власності була приведена до відповідності з вимогами чинної ситуації в економіці та нормами міжнародного законодавства.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року та новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, значне місце відвели правовому регулюванню відносинам власності.

Крім зазначеного, в сучасному аграрному секторі виникли складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. І важливе місце в в цьому зайняло правовое регулювання відносин власності а агропромисловому комплексі.

Необхідно зазначити, що протягом останніх років в основу ринкових перетворень в агропромисловому комплексі України була покладена програма роздержавлення і приватизації, а для сільськогосподарських підприємств – створення нових господарських структур на засадах приватної власності на майно і землю. Враховуючи те, що агарний сектор відіграє важливу роль в економіці нашої країни, актуальним є дослідження питань, які стосуються формування відносин власності.

Така актуальність посилилась ще й з прийняттям 25 жовтня 2001 р. Земельного кодексу України, який нарешті вирішив основні питання, що виникали з приводу визначення форм власності на землю.

За радикальністю основного змісту нового Земельного Кодексу, багатьма його загальними та спеціальни-ми новелами можна стверджувати, що він охарактеризував новий етап у розвитку відносин власності саме на землю в України. Вперше на законодавчому рівні він чітко закріпив такі механізми правового регулювання, зокрема, і, насамперед, право власності на землі сільськогосподарського призна-чення. Тим самим була поставлена логічна юридична крапка над численними диску-сіями з цього приводу.

Вказане посилює актуальність розвитку інституту права приватної власності на землю та обумовлює необхідність його дослідження в сучасних умовах розвитку українського суспільства.

Метою даної роботи є вивчення і визначення на основі теоритичного обгрунтування і практичного матеріалу особливостей відносин права приватної власності в України на сучасному етапі розвитку суспільства та нормотворчої практики.

Багатограність поставленоі мети визначає необхідність вирішення таких завдань:

1) проведення аналізу економічних та правових умов розвитку відносин права приватної власності в України;

2) відокремлення суб”єктів відносин права приватної власності та визначення їх правового статусу;

3) здійснення характеристики основних об”єктів відносин права приватної власності;

4) окреслення особливостей права приватної власності на землю;

5) визначення особливостей різноманітних способів набуття права на приватну власність;

6) аналіз судової практики вирішення спорів, які виникають із права власності на землю.

Предметом дослідження в цій роботі виступають основні принципи та інститути аграрного і цивільного права, які в сукупності створюють необхідну правову базу для проведення дослідження, а також економічні та юридичні аспекти відносин власності.

В якості об”єкта дослідження виступають численні монографії фахівців та науковців, які працюють в галузях земельного, цивільного, аграрного права, а також основні базові нормативно-правові акти, що регулюють відносин у вказаній сфері, серед яких: Земельний кодекс України (в роботі – ЗК), Цивільний кодекс України (ЦК), Господарський кодекс України (ГК), Закон України „Про власність” та ін.

Науково-теоретичною базою дослідження в цій роботі є наукові доробки відомих українських та російських вчених, а саме: Андрейцева В.І., Семчик В.І., Малишевої Н.Р., Погрібного О.О., Тітової Н.І, Каракаш І.І., Ковтуна М.Г., Кулинича П.М., Дзери О.В., Ярчука В.З. та ін.

Методологічною основою в роботі є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ правового характеру.

В основу методології проведеного дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення форм власності та змісту правовідносин власності.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування, структурно-функціональний тощо.

Застосування діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку українського законодавства в сфері регулювання відносин власності.

Метод тлумачення правових норм, структурно-функціональний та формально-логічний застосовувалися при аналізі правових норм чинного законодавства та виробленні пропозицій щодо удосконалення правових норм в досліджуваній сфері.

Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі чинних і раніше діючих нормативно-правових актів щодо регулювання відносин власності, а також виявленні та дослідженні аналогічних досліджуваним норм в праві іноземних держав.

Структура роботи визначена метою дослідження та включає в себе вступ, три розділи, вісім підрозділів, висновки та список використаних джерел.

Розділ І. Економічні і правові основи власності на землю в Україні

1.1. Законодавче регулювання права власності на землю

Сучасна нормативна-правова база регулювання відносин власності в Україні формувалась протягом багатьох років під впливом колишньої соціалістичної системи управління.

Ідеологічною базою правового регулювання відносин приватної, або “особистої”, власності громадян, в тому числі й на землю, слугувало марксистсько-ленінське вчення про власність в соціалістичному суспільстві.

Основоположники марксизму-ленінізму визначили основні ознаки особистої власності і її місце в економічній системі при соціалізмі, розглядаючи таку власність як індивідуальну форму привласнення результатів своєї праці з метою задоволення особистих потреб. При цьому вони визначали особисту власність як особисто придбану своєю працею, що утворює основу особистої свободи.11 Стефанчук Р.О. Цивільне право України. – К.: Наукова думка. – 2004., С. - 211

Таким чином, в марксистсько-ленінському вченні про особисту власність в соціалістичному суспільстві визначальними