Зрозуміло, що використовуючи своє майно для систематичного одержання прибутків, громадянин зобов’язаний дотримуватися правил, встановлених для підприємництва чи іншої діяльності суб’єктів цивільних правовідносин. Водночас для нового законодавства ринкової орієнтації здебільшого характерне встановлення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна, в тому числі й землі.

Необхідно зазначити, що у різних суб”єктів права приватної власності на землю різна мета та мотивації її використання.

Так, сьогодні здійснення виробничої діяльності в сільському господарстві неможливе без використання земель як основного засобу вироб-ництва, що є істотною особливістю сільськогосподарського вироб-ництва. Йдеться про використання насамперед не будь-яких зе-мель, а земель сільськогосподарського призначення. Це стосуєть-ся передусім виробничих сільськогосподарських кооперативів, ос-кільки обслуговуючі кооперативи, як правило, не працюють на землі. Без отримання згідно із законом земельної ділянки коопе-ратив не зможе розпочати своєї виробничо-господарської діяль-ності.

Чинне законодавство України передбачає кілька можливих спо-собів отримання сільськогосподарським кооперативом землі для ведення виробничо-господарської діяльності, а саме, через:

1) передачу йому земельної ділянки у власність місцевими рада-ми відповідно до їхньої компетенції;

2) придбання кооперативом земельних ділянок у власність;

3) оренду земельних ділянок .

Земельні ділянки передають у власність сільськогосподарським кооперативам відповідні місцеві ради, на території яких вони (ді-лянки) розташовані. Для цього потрібне рішення загальних зборів кооперативу. У власність названі кооперативи одержують лише ті ділянки, які знаходилися в їхньому користуванні.

Земельна ділянка сільськогосподарського кооперативу може та-кож бути сформована внаслідок об'єднання в один масив приват-них земельних ділянок громадян, які створюють кооператив. Осо-би, які вступатимуть до членів кооперативу після його створення, можуть вносити свою земельну ділянку чи передавати право корис-тування нею як обов'язковий пайовий внесок.

Правовий режим земельних ділянок, які громадяни — заснов-ники кооперативу передають до його пайового фонду, визначаєть-ся в договорі між громадянином і кооперативом. У такому разі мо-же бути встановлено спільну часткову чи сумісну власність. У разі виходу з кооперативу при частковій власності його член має право одержати "свою" земельну ділянку, за спільної сумісної власності при виході з кооперативу його член може претендувати на рівну з іншими частку.

Окремі умови визначення правового статусу земель встановлені і для фермерських господарств.

Так, відповідно до ст. 31 ЗК та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фер-мерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:—

земельної ділянки, що належить на праві власності фермер-ському господарству як юридичній особі;—

земельних ділянок, що належать громадянам — членам фер-мерського господарства на праві приватної власності;—

земельної ділянки, що використовується фермерським госпо-дарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здій-снює фермерське господарство.

Чинне законодавство не обмежує кількості земель, що їх може придбати фермерське господарство та його члени у власність та брати в користування на умовах оренди. Однак слід зауважити, що відповідно до частин 13 та 15 Перехідних положень ЗК було запро-ваджено мораторії на: відчуження земельних ділянок (крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні для суспільних потреб) для ведення фермерського господарства та іншого товарного сіль-ськогосподарського виробництва на термін до 1 січня 2005 р.; набуття права власності на землі сільськогосподарського призначен-ня загальною площею понад 100 га — до 1 січня 2010 р.

Відповідно до ст. 92 ЗК в постійне користування для ведення фермерського господарства земельні ділянки передаватися не мо-жуть. Фермерські господарства, які мають в постійному користу-ванні земельні ділянки, повинні були до 1 січня 2005 р. переоформити в установленому порядку право власності або право на їх оренду. Як-що право на постійне користування земельними ділянками, нада-ними для ведення фермерського господарства переоформлюють на довгострокову оренду (не більше 50 років — ст. 93 ЗК), термін оренди визначається самим господарством відповідно до чинного законодавства. При цьому, згідно з ч. 6 Перехідних положень ЗК, розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищу-вати розміру земельного податку.

Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власнос-ті земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сіль-ськогосподарського підприємства, розташованого на території від-повідної ради, або в такому самому розмірі із земельних ділянок, раніше наданих їм у користування. Земельні ділянки, на яких роз-ташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну влас-ність у рахунок земельної частки (паю).

Члени фермерських господарств, які до 1 січня 2002 р. (до мо-менту набрання чинності ЗК) отримали в постійне користування або в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарс-тва, мають переважне право на придбання (викуп) цих земельних ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому чис-лі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

З метою забезпечення цілісності фермерського господарства встановлено: якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо внаслідок її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка, менша мінімального розміру, встановленого для даного регіону.11 Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації ( за матеріалами методичного семінару) // Право України .— 2002. — № 8– С. 133

Фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; пра-во власності на