Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов’язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв’язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Розділ ІІІ. Проблематика регулювання відносин власності на землю в Україні

3.1. Юридичні колізії в сфері регулювання приватної власності на землю

Необхідно зазначити, що з прийняттям нових редакцій Земельного та Цивільного кодексів в Україні набагато покращилась ситуація з правовим регулювання відносин власності. Вказані нормативні акти дали можливість усунути значну кількість юридичних колізій, які виникали раніше в сфері виникнення та реалізації права приватної власності на землю. Більш менш вирішене питання і з процесами розпаювання землі.

В той же час, залишилась сфера відносин, яка потребує подальшого врегулювання та вдосконалення. Вона пов”язана із процедурою набуття права власності в порядку успадкування. Сьогодні в ній відбувається найбільше юридичних колізій.

Значна кількість дискусій виникає під час оформлення спадщини на земельні ділянки, що пов’язане з відсутністю прямого правового регулювання спадкування даного виду майна в Цивільному кодексі України.

За термінологією чинного Цивільно-го кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи (і тільки), яка померла або оголошена померлою, до інших осіб (фізичних, юридичних, держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад тощо). Об'єктами спадкування є цивільні права й обов'язки, що можуть пере-ходити в спадщину чи то за заповітом, чи то за законом. Серед інших майнових прав успадко-вуються також об'єкти нерухомості, зокрема земельні ділянки, що використовуються для виробництва, особистого селянського госпо-дарства, садівництва, присадибні земельні ділянки, ділянки для дачного та гаражного будівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель.

Законодавство дає право спадкодавцеві розпо-ряджатися своїм спадковим майном вільно за виключенням, обумовленим статтею 1241 ЦУ (обов'язкова до-ля). Заповідач з урахуванням зазначеного повністю розпоряджається своїм майном на власний розсуд, при цьому визначає коло спадкоємців, встановлює за бажанням сервіту-ти (задоволення потреб інших осіб, окрім влас-ника) тощо. Часом відкриття спадщини є дата смерті фізичної особи або день, з якого така особа оголошена померлою, а місцем відкрит-тя спадщини — останнє місце проживання спадкодавця, а в разі, якщо воно невідоме — місце розташування нерухомого майна або ос-новної його частини.

Першою особливістю спадкування земельної ділянки є те, що чинне законодавство обумовлює обов'язком збере-ження її цільового призначення. Цільове ж призначення земельної ділянки визна-чається в державному акті на право власності на землю. Важливим є питання щодо кола осіб, які мають право передавати земельні ділянки в спадок, тобто потенційні спадко-давці. Отже, потенційні спадкодавці — влас-ники земельних ділянок, як правило, вирішу-ють питання щодо розпорядження майном переважно через призначення спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілу спад-кового майна на свій розсуд.

Згідно норм чинного законодавства, укладення заповіту неможливе без його посвідчення відповідною особою, наділеною означеними повноваженнями. Особами, яким надано право посвідчувати заповіт, є но-таріуси. Іншими особами, яких закон наділяє таким правом, є, наприклад, голов-ний лікар, заступник головного лікаря з ме-дичної частини або черговий лікар лікарні, госпіталю, де така особа лікується. Обов'яз-ковою умовою посвідчення цими особами за-повітів є посвідчення при свідках.

Слід зазначити, що положення нового Цивільного кодексу також застосовуються й до спадщини, яка відкрилась, але ніким із спадкоємців не була прийнята до 1 січня 2004 року. Це означає, що право на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася і не була успадкована до набран-ня чинності Цивільним кодексом України, ма-ють також особи, які належать до третьої, чет-вертої та п'ятої черг спадкоємців. За положен-нями попереднього Кодексу, такі особи мали право на спадщину лише за умови складення спадкодавцем заповіту на їх користь.

Так із практики діяльності юридичного центру однієї із громадських організацій вказувалось, що “до Полтавського центру юридичної до-помоги звернувся мешканець села Ко-валі Хорольського району Полтавської області Іван Чорненький, який успадкував від батька земельну частку (пай) розміром 5,49 га, і яку без його згоди було незаконно передано в орен-ду за рішенням сільської ради. Батько заявни-ка Іван Якович Чорненький отримав земель-ну частку (пай) на території сусідньої Грушинської сільської ради, яку в квітні 2003 року передав в оренду ВСК ім. Шевченка. Орендна плата за договором складала 988 гри-вень. Проте 2 листопада 2003 року Іван Чор-ненький помер. Його син у встановлений строк подав заяву про прийняття спадщини, а сер-тифікат на право на земельну частку (пай) оформив на своє ім'я 20 грудня 2004 року. Не-зважаючи на це, Грушинська сільська рада прийняла рішення визнати земельну частку