Таким чином, відсутність державної реєстрації права власності на землю не дозволяє власнику роз-поряджатися належним йому майном. Вод-ночас спадкоємець, який отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, може захищати свої права в суді та інших установах, і в разі виникнення спору зареєстровані ре-чові права матимуть пріоритет над незареєстрованими.

Сьогодні чимало власників земельних часток (паїв) або земельних ділянок сільськогосподарського призначення заду-муються, як передати їх своїм дітям — гро-мадянам іноземних країн. Чи варто взагалі набувати у власність земельну ділянку (отри-мувати державний акт), якщо спадкоємець (син, дочка) є громадянином іншої держави?

Щоб відповісти на ці питання, насампе-ред з'ясуємо особливості набуття у власність земельних ділянок та розпорядження ними іноземцями.

Стаття 81 Земельного кодексу України встановлює три способи набуття у власність земельної ділянки іноземцями: при-дбання земельних ділянок за цивільно-правовими угодами, викуп земельних діля-нок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать іноземним особам на праві власності, та спадкування земельних ділянок. Зі змісту пункту 4 статті 22 та пунк-ту 2 статті 81 Земельного кодексу України ви-пливає, що перші два способи набуття у власність земельних ділянок іноземцями сто-суються лише земель несільськогосподарського призначення. Всі інші землі можуть набуватися іноземцями лише в одному випадку — в разі їх спадкуван-ня.

Це означає, що перехід права власності на земельну ділянку сільськогосподарсько-го призначення від громадянина України до іноземця може відбутися лише після відкриття спадщини (смерті спадкодавця). За життя громадянин України не може відчужи-ти земельну ділянку сільськогосподарсько-го призначення, яка є його власністю, на ко-ристь іноземця.

Що ж стосується передачі у власність земельних ділянок (у тому числі сільськогосподарського призначення) грома-дянами України, то, відповідно до тієї ж статті 81 Земельного кодексу України, таких спо-собів є п'ять. З-поміж них необхідно звер-нути увагу на придбання земельної ділянки у власність шляхом виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю).

При аналізі правового режи-му земельного паю слід усвідомлювати, що це не конкретна земельна ділянка, а лише право на отримання земельної ділянки в на-турі, яке може й не бути реалізоване.

Доку-ментом, що підтверджує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земель-ну частку (пай). Власник сертифіката, за йо-го бажанням, може набути у власність земель-ну ділянку, виділивши її в натурі (на місцевості). Для цього необхідно здійснити ряд дій: подати заяву до районної державної адміністрації, взяти участь у розподілі земель-них ділянок між власниками земельних час-ток (паїв), замовити й оплатити землевпо-рядній організації виготовлення відповідної технічної документації, отримати й за-реєструвати державний акт тощо. При цьо-му слід звернути увагу, що набути таким способом земельну ділянку, відповідно до пункту 1 статті 81 Земельного кодексу України, можуть лише громадяни України. Отже якщо іноземець набуде у власність у поряд-ку спадкування сертифікат, то він не зможе реалізувати своє право на землю шляхом виділення її в натурі (на місцевості).

Така позиція законодавця видається цілком слушною з точки зору захисту інте-ресів держави та народу України, адже, згідно з положеннями Конституції України, земля є основним національним багатством, що пе-ребуває під особливою охороною держави. Оскільки ж при паюванні земель відбуває-ться безоплатне набуття у власність земель сільськогосподарського призначення, які вирізняються з-поміж інших категорій земель своєю цінністю, то набуття таких земель іно-земцями видається недоцільним.

Однак якщо мова йде про набуття права на земельну ділянку в порядку спадкування, необхідно враховувати й інтереси конкрет-ного громадянина — спадкодавця такої зе-мельної частки (паю). Заповідаючи у спадок земельну частку (пай), власник такої част-ки розраховує, що саме його діти (внуки, інші спадкоємці) отримають відповідні права, ма-теріальні вигоди тощо. Про які вигоди йдеться? Звичайно, як і будь-який громадя-нин України, іноземний громадянин може отримувати від орендаря плату за користу-вання його земельною часткою. На відміну від громадян України, іноземний громадянин має право відчужити таку частку, оскільки мо-раторій на відчуження земельних часток (паїв) іноземців не стосується (пункт 15 Пе-рехідних положень Земельного кодексу України).

Саме відчуження земельної частки (паю) іноземцем видається найбільш оптимальним способом розпорядження такою часткою. Як було сказано, виділити земельну частку в на-турі (на місцевості) іноземець не зможе. Та-ким чином, він має можливість здійснюва-ти повноваження власника лише щодо частки (паю). Але й такі повноваження об-межені в часі.

Отже встановлення правового режиму зе-мельної частки (паю) викликане не-обхідністю переведення (переходу) земель із колективної власності в приватну. З часом та-кий інститут, як земельна частка (пай), при-пинить своє існування, виконавши свої функції в ході здійснюваної в Україні земель-ної реформи. Тому іноземцям — власникам земельних часток (паїв) доцільно саме на су-часному етапі відчужити такі частки. В цьо-му випадку і конкретний громадянин (іноземець) отримає матеріальну вигоду, й інтере-си держави, яка зацікавлена в реалізації гро-мадянами свого права на земельний пай, бу-дуть забезпечені.

Характерно, що стаття 81 Земельного ко-дексу України вказує на необхідність відчу-ження земельної ділянки, прийнятої в спад-щину іноземним громадянином, протягом року. На мій погляд, вказане положення слід поширювати й на регулювання відно-син, що виникають при спадкуванні інозем-ним громадянином земельної частки (паю). Однак