Траплялося, що суди приймали до провадження позовні заяви громадян про визнання права на земельну частку (пай) і розглядали їх по суті без з’ясування того, хто є належним відповідачем у вирішенні такого спору, і без залучення останнього до вирішення спору.

Наприклад, до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшло 11 позовних заяв з вимогами про видачу сертифіката про право власності на земельну частку (пай) і відведення цієї частки в натурі. При цьому в п’яти з них позови пред’явлено до районного відділу земельних ресурсів та реорганізаційної комісії КСП, в інших чотирьох — до районної державної адміністрації, сільської ради та комісії по реорганізації КСП і в двох справах — до районного відділу земельних ресурсів та ліквідаційної комісії сільськогосподарських підприємств.

Усі позови суд задовольнив. Але оскільки відповідачами за позовами були різні органи, то суд відповідно постановив рішення, згідно з якими в одних випадках видати сертифікати на земельну частку (пай) та виділити земельну ділянку в натурі зобов’язав Берегівський районний відділ земельних ресурсів, а в інших — районний відділ земельних ресурсів та ліквідаційну комісію, або райдержадміністрацію — видати сертифікат, а сільську раду і ліквідаційну комісію (комісію з реформування КСП) — виділити земельний пай в натурі.

При вирішенні цих справ суд не врахував, що відповідно до Указу Президента “Про порядок паювання земель...” сертифікати на земельну частку (пай) видають районні державні адміністрації, які і є належними відповідачами за такими вимогами.

Місцеві державні відділи земельних ресурсів, у тому числі районні, є землевпорядними органами і не наділені повноваженнями щодо видачі державних актів або сертифікатів, а тому пред’являти до них вимоги про це не можна.

Місцева рада може бути відповідачем у справах щодо вирішення земельних спорів за умови, що спірні землі перебувають у віданні цієї ради, зокрема в тих випадках, коли у її віданні перебувають не розпайовані землі, або резервний фонд землі, або землі, що підлягали паюванню, та в інших випадках, коли спірна земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні відповідної ради.

Поширеними залишились сьогодні позови про вирішення спорів про право на земельну частку (пай).

Вказане пов”язане з тим, що на практиці втілення прав на землю супроводжувалося великим обсягом робіт з уточнення і погодження списків осіб, які мали право на земельну частку (пай), складення схеми поділу земель, визначення розміру та вартості цих часток. Під час цієї роботи виникали спори, за вирішенням яких заінтересовані особи зверталися до суду.

Право на земельну частку (пай) згідно з п.2 Указу Президента України “Про порядок паювання земель...” мають члени КСП, кооперативу, АТ, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Вирішуючи питання про право певної особи на земельну частку (пай), суд повинен з’ясувати, чи була ця особа членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю та чи була вона внесена до списку осіб, що додається до цього державного акта.

Не всі суди при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) враховували, що таке право виникає у члена КСП з моменту одержання цим підприємством (товариством, кооперативом) державного акта на право колективної власності на землю.

Ось приклади такого підходу деяких судів до вирішення зазначених справ. Ярмолинецький районний суд Хмельницької області задовольнив позов М. про визнання права на земельну частку на землях СТОВ “Вітчизна” за її матір’ю Г., яка померла 3 липня 1995 р. Суд постановив рішення без з’ясування дати отримання товариством державного акта на право колективної власності на землю.

А Кегичівський районний суд Харківської області задовольнив позов М. до ПОСП “Зоря” про видачу сертифіката на земельну частку з тих підстав, що позивачка працювала в колгоспі, а потім у колективному підприємстві з 10 вересня 1989 р. до 17 березня 1996 р. і на час виходу Указу Президента “Про порядок паювання земель...” була членом недержавного сільськогосподарського підприємства. При цьому державний акт на право колективної власності на землю та списки до нього не досліджувалися і до уваги не бралися, зокрема, коли акт на право колективної власності на землю отримано господарством, хоча саме ці обставини мають велике значення у вирішенні таких спорів.11 Верховний Суд України. Інформаційний лист від 01.09.2003 року “Про практику розгляду судами земельних спорів” // Офіційний вісник ВСУ. 2003. № 24. Ст. 382

Не всі суди однаково вирішували питання про підстави виникнення права на одержання земельної частки (паю) навіть у межах однієї області.

Так, Бучацький, Підволочиський і Теребовлянський районні суди Тернопільської області відмовили у задоволенні позовів спадкоємцям про право власності на земельну частку (пай), посилаючись на те, що спадкодавці хоча й були членами КСП і внесені у списки, додані до державних актів на право колективної власності на землю, однак не встигли отримати земельні сертифікати, оскільки померли до їх видачі.

Інші районні суди цієї ж області — Підгаєцький, Козівський, Шумський, Тернопільський — дотримувалися позиції, що право на пай виникає у члена КСП з моменту одержання цим підприємством землі у колективну власність, незалежно від того, чи був одержаний сертифікат.

Деякі суди вважають, що член колективу будь-якого сільськогосподарського