Зокрема, Кременчуцький районний суд Полтавської області відмовив у позові М. про визнання права на земельну частку (пай) виходячи з того, що з 1990 р. по 20 серпня 1996 р. він працював у радгоспі, який 21 серпня 1996 р. на підставі рішення загальних зборів реорганізовано в КСП. 31 березня 1997 р. підприємству видано державний акт на право колективної власності на землю з доданим відповідним списком. Позивач не звертався із заявою про прийняття його в члени КСП. Позицію районного суду в цій справі підтримав Апеляційний суд Полтавської області. Зрештою позивача не включили до списку осіб, які мають право на земельний пай.

Є суди, які при задоволенні вимог колгоспних пенсіонерів про визнання права на земельну частку (пай) не зважають на наявність чи відсутність обставин, пов’язаних із подачею ними заяв про прийняття в члени КСП.

Так, Саратський районний суд Одеської області задовольнив позов Д. до Кривобалківської сільради, СВК ім. Кірова про визнання права на земельну частку (пай), пославшись на те, що позивачка з 1948 р. працювала в колгоспі ім. Кірова, в 1973 р. вийшла на пільгову пенсію і на час отримання державного акта про право колективної власності на землю була колгоспною пенсіонеркою. Однак її до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю), чомусь не внесли.

Інколи, задовольняючи позови про визнання права власності на земельну частку (пай), суди у постановлених рішеннях посилалися на доводи, які не давали підстав для задоволення позову, або ж задовольняли такі позови без з’ясування важливих обставин. Однією з них є те, чи був позивач членом колективу і чи внесений до списку, доданого до державного акта на право власності на землю.

Це можна проілюструвати такими прикладами.

Біляївський районний суд Одеської області задовольнив позов С. до ВАТ “Мирний” та Біляївської райдержадміністрації про видачу земельного сертифіката, зазначивши, що в 1997 р. з позивачем укладено трудовий договір і він був прийнятий на роботу в назване ВАТ. За умовами цього договору найманий працівник виконує роботу за визначений термін чи безстроково, проте не в кожному випадку він може стати членом товариства і набути право на частку спільного майна, яке передається у колективну власність.

Горохівський районний суд Волинської області задовольнив позов Я. до СГВК “Новатор” про право на земельний пай, посилаючись на те, що позивач згідно із записом у трудовій книжці з 1994 р. по 1996 працював у господарстві, після чого вибув на проживання в м. Караганду (Російська Федерація), де проживав і на час розгляду справи. Таке рішення суду постановлено без з’ясування того, коли СГВК отримав державний акт на право колективної власності на землю з доданими до нього списками, чи був позивач членом цього кооперативу на час отримання останнім державного акта на землю і чи був внесеним до списку. Якщо ж на час прийняття його на роботу в 1997 р. землю в цьому господарстві вже приватизували, то позивач не має права на пай, він може отримати лише земельну ділянку з резервного фонду для інших потреб.

Право на земельний пай мають направлені на навчання особи, якщо вони залишилися членами КСП, військовослужбовці строкової служби, якщо вони теж залишилися членами КСП, жінки — члени КСП, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю або пологами чи по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також члени КСП, які займали виборні посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, якщо збереження за ними членства в КСП передбачено його статутом.

Так, Любашівський районний суд Одеської області задовольнив позов Б. до СГВК “Познанський” та Познанської сільської ради про визнання права на земельний пай виходячи з того, що в серпні 1995 р. позивача прийняли в члени КСП, з 1997 по 1999 р. він перебував на військовій службі, після чого знову працював у КСП. Проте з рішення суду не можна було зрозуміти, які права порушено, чи виникло право, що підлягає захисту.11 Верховний Суд України. Інформаційний лист від 01.09.2003 року “Про практику розгляду судами земельних спорів” // Офіційний вісник ВСУ. 2003. № 24. Ст. 382

Зазначене вище говорить про необхідність постійного узагальнення судової практики в сфері вирішення земельних спорів. Сьогодні є достатня нормтаивна база для запровадження чітких правових механізмів захисту права приватної власності. Залишається лише ефективно втілювати вказані механізми на практиці.

Висновки

Проведене в даній роботі дослідження дає підстави стверджувати, що інститут права приватної власності на землю відіграє сьогодні значну роль для розвитку цивільних і господарських відносин в Україні. Вказане підтверджує необхідність повного переходу аграрного сектору до ринкових відносин, запорукою чого є постійне закріплення та вдосконалення на нормативному рівні відносин власності.

На даний час відносини власності на землю займають самостійне місце в аграрному, земельному та цивільному праві і відокремлені в спеціальні правові інститути. При цьому, вони мають загальну структуру, включаючи в себе суб”єкта господарювання, об”єкт правового регулювання, з приводу якого виникають відносини власності на землю, а також всі економічні та правові категорії володіння, користування та