розпорядження цими об”єктами.
Основи правового регулювання права приватної власності на землю в Україні сьогодні закладені в таких нормативних актах, як: Земельний кодекс, Цивільний кодекс, Закон України “Про власність”.
До суб”єктів права приватної власності на землю вони відносять окремих громадня, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, особисті господарства.
Основними ж об”єктами розглянутих відносин сьогодні виступають земельні ділянки та земельні паї (наділи).
Необхідно зазначити, що сьогодні серед категорії земельних та цивільних відносин власності особливе значення має визначення статусу земель та порядку їх відчуження.
Фахівці вважають, що одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподар-ського виробництва є саме раціональне використання головного засобу ви-робництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарст-во в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продук-тивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.
На сучасному етапі розвитку українського законодавства в сфері приватної власності, можна виділити як позитивні, так і негативні риси.
Так, в результаті проведеного дослідження можна дійти висновку, що до позитивних моментів, які виникли в зв'язку з прийняттям нового Земельного Кодексу, слід віднести перемогу земельно-правової концеп-ції відносин земельної власності й інших, пов'язаних з ними, та їх правова регла-ментація Земельним, а не Цивільним ко-дексом, яка дає можливість глибше врахову-вати особливості земель як об'єкта пра-вових відносин права приватної власності.
Таким чином, на сьогоднішній час земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджена така рівноправна форма власності на землю, як приватна. Саме на приватній формі власності і грунтується діяльність селянських (фермерських) господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток саме цих господарств на даний час повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогоспо-дарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліп-шення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.
Заслуговують на особливу подальшу підтримку окремі конкретні положення Земельного кодексу України стосовно змісту інституту права власності на землі. Пере-дусім це стосується пріоритетного стано-вища громадян як суб'єктів права влас-ності на землю (хоча воно і не досить чіт-ко виражено). Правильною є позиція нового Кодексу стосов-но об'єкта права власності в формі земе-льної ділянки (ст. 79), хоча її поняття мог-ло б бути повнішим.
На даний час Земельним кодексом України введена спільна власність на землю (ст. 86), як част-кова (ст. 87), так і сумісна (ст. 89), що за конкретних умов сучасного господарю-вання (особливо на землях сільськогос-подарського призначення) є доцільним.
Не зважаючи на певні позитивні моменти, є й недоліки. Таким недоліком Земельного кодексу України є те, що стаття 90 ЗК закріплює права власни-ків земельних ділянок без поділу на суб'єкти цього права (без виділення гро-мадян).
В той же час, у зв”язку з певною неузгодженістю норм Земельного та Цмвільного кодексів виникають значні проблеми під час успадкування землі, що, в першу чергу, пов”язане із реєстраційними процедурами.
Продовжують виникати і земельні спори, про значну чисельність яких говорить проаналізована судова практика.
Все вказане робить актуальним подальше дослідження питань, пов”язаних з правовою регламентацією відносин власності і, зокрема, права власності на землю, що є ключовим для розвитку цих спеціальних інститутів цивільного, земельного та аграрного права.
Список використаних джерел
Нормативні матеріали:
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- №30.- ст.141.
Цивільний Кодекс України від 01.01.2003 р. // Голос України. – 2003.- 12 березня, ст.5-28.
Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. —2001. —№211—212. — 15 листоп.
Про власність: Закон України від 07.02.1991 № 697-12 р.//Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — ст. 249.
Про форми власності на землю: Закон України від 30 січня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 18. — ст. 225.
Про оренду землі: Закон України від 6 жов-тня 1998 р. //Урядовий кур'єр. — 1998. — № 203—204. — 22 жовт.
Про планування і забудову територій: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31. – ст. 250.
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну част-ку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земель-ну частку (пай)»// ЗП України. – 1996. - № . – С. 63.
Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»// Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 79.
Порядок викупу земельних ділянок громадянами (по-над норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особисто-го підсобного господарства, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. //Офіційний вісник України. — 2000. — № 4. — Ст. 112.
Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119 // Офіцій-ний вісник України. —2000. — № 4. — Ст. 113.
Наказ Держкомзему України від 17 січня 2000 р. № 5 «Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)», зареєстрований в Мін'юсті України 23 лютого 2000 р. № 101/4322 // Офіційний вісник України. - 2000. — № 8 та ін.
Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від 15 лютого 1993 р. № 10 //Урядовий кур'єр. — 1994.