Конституція України 1996 року, зважаючи на виключно важ-ливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголосила її основним національним багатством і запровадила при цьому імперативний принцип особли-вої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.

Земельним кодексом України земля визначається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля як складова частина біосфери включає ґрун-ти та інші природні елементи ландшафту, що органіч-но пов'язані між собою і забезпечують належне існу-вання флори і фауни та життєдіяльність людини.

З метою охорони земель України як основного на-ціонального багатства Верховною Радою України За-коном від 21 вересня 2000 року була затверджена «Загаль-нодержавна програма формування національної еко-логічної мережі України на 2000-2015 роки».11 Офіційний вісник України.— 2000.— № 43.— Ст. 1817 Вона була розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до реко-мендацій Всеєвропейської стратегії збереження біо-логічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологіч-ної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Таким чином, самостійним об'єктом земельних відносин виступають землі в межах території України. До таких об'єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України за-кон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поді-лу яких покладено основне цільове призначення.

Згідно ст. 18 ЗК до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим при-значенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий пра-вовий режим.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, право-вий режим яких визначається законодавством відпо-відної країни.

Належність земель до земель України визначаєть-ся знаходженням їх в межах території держави. На-явність території — це обов'язкова ознака держави. Оскільки територією держави є і острови, а також зем-лі, зайняті водними об'єктами, то і вони також вклю-чаються до складу земель України.

В межах території України можуть знаходитися зем-лі, які перебувають у державній, приватній та комуналь-ній власності. Закріплення в законі багатосуб'єктності права власності на землю виключає можливість віднесен-ня земель України до єдиного державного земельного фонду.

Єдиною є територія України, яка згідно Закону України «Про планування і забудову територій»11 Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31. – ст. 250 представляє собою частину земної поверхні у визначених межах (кордо-нах) з властивими їй географічним положенням, при-родними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розта-шованими під нею надрами.

Землі в межах території України характеризують-ся різним цільовим призначенням. Основне цільове призначення земель — головний і єдиний критерій диференціації земель на окремі категорії, які мають особливий правовий режим. Особливості правового режиму земель кожної категорії визначаються специ-фікою їх цільового призначення.

Крім земель, розташованих в межах території Укра-їни, до її земель можуть відноситись земельні ділянки, які розташовані за межами території України, належать їй на праві державної власності і мають відповідний правовий режим, який визначається законодавством іноземної держави.

Землі України за основним цільовим призначен-ням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природо-охоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У порівнянні з раніше чинним земельним законо-давством у складі земель України сталися суттєві зміни. Так, замість земель населених пунктів, які ра-ніше визнавалися законом як самостійна категорія земель, а фактично згідно Конституції України є оди-ницею в системі адміністративно-територіального уст-рою держави, запроваджено нову категорію земель-землі житлової та громадської забудови.

Землі оздоров-чого, рекреаційного, історико-культурного призначен-ня визнано Земельним кодексом самостійними специ-фічними категоріями земель.

Землі запасу як самостійну категорію земель ану-льовано. Але згідно частини 2 статті 19 ЗК до складу кожної категорії земель можуть входити землі запасу. Це стосується тільки тих земельних діля-нок, які не надані у власність аби користування грома-дян чи юридичних осіб. Так, згідно ст. 30 Земельного кодексу земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогос-подарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або ж передаються у власність чи користування відповідно до Земельного кодексу. В цьому випадку йдеться про можливість включення відповідних земельних ділянок до земель запасу у складі земель сільськогосподарсь-кого призначення.

Крім віднесення земель до певної категорії, яке пов'язане із здійсненням правомочності по розпоряд-женню землею (фактично закріпленню основного ці-льового призначення), законодавству відоме переведен-ня земель із однієї категорії до іншої. Таке переведення земель здійснюється в результаті зміни їх цільового призначення. Наприклад, освоєння земель для сільсь-когосподарських і лісогосподарських потреб у відпо-відності зі ст. 209 ЗК фактично означає переведення земель із інших категорій у категорію земель сільсь-когосподарського призначення або лісового фонду.

Зміна цільового призначення земель провадить-ся органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про переда-чу цих земель у власність або надання у користуван-ня, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Що ж стосується зміни цільового призначення зе-мель, які перебувають у власності громадян, то це питання вирішується дещо інакше. Хоча встановлення і зміна цільового