призначення зе-мель — це прерогатива їх власника, закон встановлює відповідні обмеження прав власників з цього приво-ду. Йдеться про те, що вказана зміна цільового при-значення можлива лише за ініціативою власників від-повідних земельних ділянок у порядку, що встановлю-ється Кабінетом Міністрів України.
Необхідно зазначити, що характеристика земельної ділянки як об'єкта пра-ва приватної власності (тобто об'єкта земельних відносин) закрі-плена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої нор-ми земельна ділянка — це частина земної поверх-ні з установленими межами, певним місцем розташу-вання, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширю-ється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насаджен-ня, які на ній знаходяться.
Право власності на земельну ділянку розповсюд-жується на простір, що знаходиться над та під пове-рхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
В статті 79 ЗК вперше в земельному законо-давстві України визначено поняття земельної ділянки як об'єкта права власності.
Об'єкти права власності на землю — це природні елементи, з приводу чого скла-даються і існують відповідні правовідносини, тобто, окре-мі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Зазначена вище стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності. Насамперед, це межі земельної ділянки, які повинні існувати в натурі, на місцевості, а також визначене місце її розташування та встановле-ний законодавством режим використання.
Сьогодні земельні ділянки, як об'єкти права приватної власності громадян України, мають також визначені законодавством граничні розміри і розрізняються за метою використання.
Наприклад, для ведення фермерського господар-ства земельна ділянка надається в розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара; для ведення саді-вництва — не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гек-тара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивіду-ального дачного будівництва — не більше 0,10 гекта-ра; для будівництва індивідуальних гаражів — не бі-льше 0,01 гектара.
Необхідно зазначити, що об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділян-ки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несіль-ськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
В земельному законодавстві немає обмежень з кіль-кості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності.
Потрібно сказати і про земельну частку (пай), яка є специфічним об'єктом земельних відносин. Її виникнення пов'язане з паюванням земель недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі здійснення земельної реформи. Право на зе-мельну частку (пай) мають члени недержавних сільсь-когосподарських підприємств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в цьому підприємстві і залишаються членами підприємства відповідно до спи-ску, що додається до державного акта на право колек-тивної власності на землю. Право на земельну частку (пай) посвідчується відповідними земельними сертифі-катами, які є дійсними до виділення власникам земель-них часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власно-сті на землю.
Таким чином, можна відмітити, що основними об”єктами права приватної власності на землю сьогодні є земельні ділянки різного призначення та земельні паї.
1.3. Суб”єкти права приватної власності на землю та їх правовий статус
Суб'єктами земельних правовідносин визнаються фізичні й юри-дичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері користування, володіння та розпорядження земельними ресурсами.
Необхідно зазначити, що земельна й аграрна реформи докорін-но змінили не тільки статус суб”єктів права приватної власності, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів цих земельних правовідносин — фермерських госпо-дарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподар-ських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін.
Таким чином, безпосередніми суб'єктами земельних правовідносин стали не лише юридичні особи, а й громадяни, які вели особисті селянські господарства.
Усі суб'єкти земельних правовідносин із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майно-ві та особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді.
Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні права та обов'язки щодо майна таких підприємств.
Суб'єкти земельних правовідносин мають загальну цивільну правосуб'єктність. Тобто вони можуть мати цивільні права та нес-ти цивільні обов'язки з метою здійснення будь-яких видів діяль-ності, не заборонених законом.
Новий Земельний кодекс України розрізняє всіх суб'єктів права влас-ності на землю залежно від форми власності, у якій зна-ходиться земельна ділянка.
За статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю визначаються:
а) громадяни та юридичні особи — на землі при-ватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це пра-во безпосередньо або через органи місцевого само-врядування, — на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповід-ні органи державної влади, — на землі державної власності.
Таким чином право власності на землю характеризується множин-ністю суб'єктів відповідно до форм власності — дер-жавної, комунальної і приватної.
Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належна йому право- і дієздатність. У зв'язку з від-сутністю відповідних приписів в Земельному кодексі правовий статус суб'єктів права власності