Право користування власника житловим помешканням полягає в експлуатації житлового помешкання з метою задоволення власником своїх житло-побутових потреб. Користування житловими помешканнями носить строго цільовий характер - для постійного проживання . Обмеження права користування, а виходить, і обмеження права власності, можливо тільки відповідно до чинного законодавства.

Право розпорядження, як уже говорилося, означає право власника визначити правове положення житлового помешкання , тобто свободу його відчуженості і свободу його передачі в користування іншим особам за допомогою договору наймання або оренди. Власник може розпоряджатися приналежним йому житлом через такі цивільно-правові угоди: купівлю-продаж, міну, дарування, обмін, упорядкування заповіту.

При цьому приватна власність на нерухомість або її частина в житловій сфері не обмежується по кількості, розмірам і вартості.

Об'єктом приватної власності громадян у житловій сфері можуть бути: індивідуальні житлові будинки, приватизовані, придбані квартири і дома, квартири в будинках житлових і житло-будівельних кооперативів із цілком виплаченим пайовим внеском, у будинках товариств індивідуальних власників квартир, квартири і дома, придбані у власність громадянами на інших основах, передбачених чинним законодавством.

Дані об'єкти намірено пойменовані в множинному числі, щоб підкреслити можливість володіння декількома однорідними і різноманітними об'єктами одночасно одним громадянином.

Проте існує ряд обмежень права власності громадян у житловій сфері. Так, наприклад, не припускається використання власником житлових помешкань у будинках для потреб промислового характеру, тобто під нежилі цілі. Власник зобов'язаний використовувати житлові і підсобні помешкання без обмеження житлових і інших прав і свобод інших громадян.[6] Право власності на житловий будинок варто відрізняти від права власності на квартиру в багатоквартирному будинку. У останньому випадку власнику належить тільки квартира, а фундамент, дах, сходові площадки й інші частини вдома, що обслуговують квартири, складають власність держави, або якщо це будинок індивідуальних забудовників загальну власність учасників будівництва.[7]

Утримання і ремонт переданого у власність житлового помешкання здійснюється власником з обов'язковим дотриманням єдиних правил і норм експлуатації, ремонту житлового фонду за рахунок засобів власника. Капітальний ремонт житлового будинку, квартири з перебудовою або переплануванням помешкань провадиться з дозволу місцевої адміністрації.

Необхідне дотримання санітарно-гігієнічних вимог, будівельних норм і правил, протипожежних норм як даного житлового помешкання, так і інших житлових помешкань розташованих у цьому будинку.[8]

Захист права власності громадян на житлове помешкання.

Власність громадян на нерухомість у житловій сфері охороняється карним, адміністративним і цивільним законодавством. Норми цивільного права забезпечують, насамперед, правове регулювання й охорону відношень власності при нормальних умовах використання власником приналежного йому майна без порушень його прав. У випадку порушення прав власника, законодавством передбачений захист прав власності.

Як і охорона, захист права власності громадян на житлове помешкання, здійснюється різноманітними галузями права, що часто доповнюють один одного. Наприклад, суд розглядаючи справу про хуліганські дії, що відбувалися на квартирі, управі роздивитися цивільний позов про відшкодування збитку, нанесеного цими діями власнику житлового помешкання.

Існують два засоби захисту права власності: речовинно-правовий і зобов'язально-правовий.

До речовинно-правових засобів захисту ставляться позовні вимоги, якщо майно є в натурі або його можна відновити. Вище відзначалося, що житлові помешкання специфічний об'єкт права власності, житло не можна викрасти, загубити, проте воно може виявитися вийшовшим із володіння власника крім його волі, незаконного вилучення, незаконного заселення або незаконного препятствования в здійсненні права. Найпоширеніший вид речовинно-правового захисту - це віндикаційний позов (право вимоги власника на повернення речі). Власник має право зажадати своє майно з чужого незаконного володіння.

Особа, що є власником, але не володіє фактично житлом, виступає в цивільному процесі позивачем, вона доказує , що відповідач незаконно володіє житлом. Предметом вендикаційного позову, в аналізованій ситуації, є житлові помешкання, що на незаконних основах вибули з володіння власника. Немає основ для такого роду позову, якщо житлова площа була передана у володіння не її хазяїну на основі договору або в силу закону. Наприклад, у спадщину при оголошенні в судовому порядку громадянина мертвим, а потім скасування цього рішення , власник у таких випадках може скористатися зобов'язально-правовим засобом захисту.

Відповідачі по вендикаційним позовам підрозділяються на сумлінних і несумлінних. Даний розподіл дозволяє по-різному підходити до питання про вилучення житлового помешкання виходячи з прояву волі відповідачів. Сумлінний приобретатель не знав і не повинен був знати про те, що особа, у якої він набув житлового помешкання, не мала права відчужувати його. Можливість незаконного сумлінного придбання житлового помешкання істотно обмежена тому, що право на житло виникає або при повному внесенні пайового внеску, або по угодах, передбаченим законом з обов'язковим нотаріальним оформленням і реєстрацією. Можна привести такий випадок сумлінного незаконного придбання житлового помещения - при підробці наймачем необхідних документів, незаконного займання помешкання.

Віндикаційний позов до незаконного сумлінного власника підлягає задоволенню у випадках, коли відповідач набув житлового помешкання безоплатно. Наприклад, у спадщину або за договором дарування. Такий власник при поверненні житла власнику вправі потребувати відшкодування витрат, за зроблений ремонт і інші поліпшення.

Несумлінним є власник який, наприклад, самовільно вселився в квартиру або придбав її по угоді, знаючи, що відчужуватель не мав на неї права. У таких випадках завжди є право зажадати своє житло, а також відшкодування збитку при погіршенні його стану.

По негаторному позову власник може потребувати усунення всякого порушення його права, навіть якщо не було позбавлення володіння(при використанні сходових площадок, коридорів для збереження непотрібних