кошти обов’язкового медичного страхування;

кошти цільових фондів, призначених для охорони здоров’я населення;

доходи від підприємницької діяльності організацій охорони здоров’я, зокрема від надання платних медичних послуг;

інші джерела, що не суперечать законодавству України.

Для здійснення контрольних виїздів на станції швидкої медичної допомоги з кількістю викликів понад 75 тисяч на рік виділяється 1-2 автомобілі без спеціального обладнання; на станції з кількістю виїздів понад 500 тисяч на рік- по два оперативних автомобілі в пасажирському варіанті на кожні 500 тисяч викликів.

Для дитячих лікарень швидкої медичної допомоги кількість легкових санітарних автомашин встановлюється з розрахунку не менше 0,5 автомашини на 10 тисяч дитячого населення, при цілодобовому режимі автомашин їх повинно бути не менше двох.

Спеціалізовані санітарні автомашини повинні бути обладнані ліжком каталкою, стояками для трансфузійних розчинів, двома дефібриляториами, набором обладнання для штучної вентиляції легень (інтубаційні трубки, мішки для ручної вентиляції легень, трахеостомічна трубка, інгалятори), комплектом хірургічних інструментів, комплектом медикаментів, що встановлений Міністерством охорони здоров’я як стандарт.

Санітарний автотранспорт систематично піддають санітарній обробці, особливо після транспортування інфекційних хворих.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством та службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортнування його в найблищий лікувально-профілактичний заклад.

Для медичного забезпечення потерпілих при масових ураженнях, катастрофах станції (відділення) швидкої медичної допомоги повинні мати постійний запас перевязувальних матеріалів, лікувальних засобів, м’якого та твердого інвентаря, носилок , а також запасне обладнання та інші засоби спеціального призначення, включаючи переносне автономне енергопостачання.

Пунк (відділення) невідкладної медичної допомоги повинен мати необхідне обладнання: медичне ліжко, медичний стіл, дві шафи для медикаментів, холодильник, лікарські медичні сумки з набором необхідних медикаментів та медичного спирту, апаpат для штучного дихання, сейф для зберігання медикаментів особливої звітності, необхідний набір медикаментів тa інструментарія, портативний електрокардіограф, прибор для вимірювання артеріального тиску.

Висновок

На теперішньому етапі розвитку української держави, нажаль, мало уваги законодавці приділяють проблемі надання медичної допомоги. Зокрема, в Основах законодавства про охорону здоров’я лише посередковано згадується про надання невідкладної медичної допомоги. Але в правовій державі такі важливі питання повинні детально регулюватися на найвищому рівні.

На мою думку, проект Кодексу про здоров’я повинен бути прийнятим ВРУ і своєю чинністю припинити дію Основ. Проект кодексу є погресивним, включаєсучасні реалії медицини, розкриває нові поняття.

Щодо нормативних актів, які видає КМУ загалом та МОЗ зокрема, то серед масиву окремих документів неможливо знайти якийсь систематизований акт, котрий би дав можливість вільного та зручного доступу до інформації про надання невідкладної медичної допомоги. Окремі нормативно-правові акти не врегульвують навіть половини проблемних питань, що виникають в царині надання невідкладної медичної допомоги. Саме з цієї причини для з’ясування більшості питань у цій роботі необхідно було звертатися до медичної та юридичної літератури.

На владному рівні регулювання медичної допомоги навіть не вдається розмежувати поняття „невідкладна медична допомога” та „швидка медична допомога”, а це веде до підміни одного поняття іншим, неправильного трактування, а отже – і неправильного застосування таких нормативно-правових актів. На мою думку, саме в новому Кодексі повинно бути вирішене це питання і припинена дискусія щодо застосування цих понять.

Хоча в Державному бюджеті України передбачається окрема стаття щодо невідкладної медичної допомоги, та все ж, цих коштів катастрофічно мало щоби забезпечити належний рівень її надання. Тому законодавець має врахувати потреби суспільства і здійснити зміни у ДБУ на наступний рік в сторонузбільшення фінансування медичної допомоги.

Суттєвим недоліком є те, що працівники невідкладної медичної допомоги (первинної медичної допомоги) позбавлені будь-якої адміністративної та фінансової самостійності, оскільки є органічною системою більш високого рівня, а саме вторинної медико-санітарної допомоги. Остання, як показав досвід, володіючи адміністративними та фінансовими правами та можливостями поставила працівників первинної ланки у залежне становище. Були обмежені їхні права щодо обсягу медичної допомоги, відсутнє належне матеральне забезпечення, очевидно на тій підставі, що лікарі невідкладної медичної допомоги виконують більш прості діагностичні та лікувальні процедури, а їхня інтегративна (найскладніша) роль в системі медичної допомоги до уваги не береться. Це стало причиною непрестижності цієї служби і високої плинності кадрів. З іншого боку, відсутність вільного вибору лікаря та будь-якого зв’язку між числом пацієнтів та рівнем заробітної платні поглиблює незацікавленість служби невідкладної медичної допомоги у результатах своєї роботи. 11 Голяченко О., Сердюк А., Приходський О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. Тернопіль-Київ-Вінниця., 1997 рік.стор.130.

Отже, з впевненістю можна сказати, що правове регулювання невідкладної медичної допомоги має значні прогалини, які необхідно заповнити, щоб виключити можливість зловживань з боку медичних працівників, державних службовців та належним чином захистити права громадян України.

Перелік використаних

нормативно-правових актів

Конституція України від 28.06.1996

Закон України про аварійно-рятувальні служби від 14 грудня 1999 р.

Закон України Про дорожній рух від 30 червня 1993 р.

Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.00 р.

Закон України Про міліцію

Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД, затверджена Наказом МОЗ України від 25.05.00 р.

Інструкція щодо заповнення форми державної статистичної звітності №22