На сьогодні прийнято значну кількість нормативно-правових актів спрямованих на регулювання земельних відносин, раціональне використання і охорону земель. Однак незважаючи на це, їх положення недостатньо чітко або взагалі не виконуються. Більше того, окремі статті законів слід докорінно змінити або взагалі вилучити.

Так, в Законі України „Про плату за землю” занадто розширено перелік юридичних осіб, які звільняються від податку, або користуються його зменшеною сумою. Перелік треба скоротити.

Також закон не передбачає проведення інвентаризації платників податку. Це не зроблено належним чином до цього часу. Тому в оновленому варіанті закону слід усунути цей недолік.

Чинний закон про плату за землю не враховує того, що нові приватні власники повинні брати активну участь в охороні земель. Тому в законі треба більш чітко прописати, на які види робіт спрямовуються кошти, зібрані з податків, а які фінансуються за рахунок самих землевласників.

У науково-виробничих колах України вже сформувалася прогресивне уявлення про неприпустимість збереження площі ріллі у таких, як тепер, масштабах. На жаль, можливість хоча б трохи виправити сформоване положення під час проведення земельної реформи, не була використана. Земельна реформа проводилася в межах зафіксованих раніше контурів угідь. Практично не було зменшено площі ріллі за рахунок схилових і заплавних земель, тобто навіть у цілком очевидних випадках. Потрібно ж було просто перевести такі землі в іншу категорію сільськогосподарських земель або тимчасово законсервувати. На жаль, лише в 1999 році Колегія Міністерства аграрної політики вирішила частину земель вивести з ріллі і, таким чином, виключити її з використання у сівозмінах і відповідно в реформуванні. Проте, зроблено це було з явним запізненням.

Зазначимо, що земельна реформа не створила екологічно сталого збалансованого землекористування. Держава фактично відмовилась від управління земельними ресурсами, примножила чисельність землевласників (тобто об’єктивно значно ускладнила процес регулювання), і водночас не сформувала чіткої законодавчої бази. Криза в економіці, достатньо жорсткі, переважно монетарні, шляхи переходу до ринку, явне відставання банківської сфери, дуже складна і невигідна процедура кредитування – все це сприяло тому, що питання охорони земель стали другорядними. Такий стан повинен бути виправлений і, перш за все, за рахунок термінового прийняття серії (пакету) відповідних законів. Дуже важливо створити атмосферу найбільшого сприяння охороні земель, особливо грунтів, для чого доцільно прийняти Закон України "Про ґрунти", в якому будуть даватися визначення поняття "ґрунту", заґальні засади і принципи використання та охорони ґрунтів, право-вий режим ґрунтів, функції органів державної влади місцевого самовря-дування та спеціальних органів щодо контролю за використанням і охороною ґрунтів, прав і обов’язків суб’єктів, які здійснюють викори-стання та експлуатацію ґрунтів, державні гарантії їх прав і обов’язків, а також визначення юридичної відповідальності за порушення вимог чинного законодавства щодо використання і охорони ґрунтів, її види.

Для опрацювання науково-методичної і практично-технологіч-ної бази охорони, економічного та екологічного раціонального вико-ристання ґрунтів, постійного їх моніторингу, формування і здійснен-ня адекватної державної ґрунтоохоронної політики необхідне створен-ня і функціонування Служби охорони ґрунтів.

Потребують правового регулювання обов’язки землевласників і землекористувачів щодо проведення консервації еродованих та інших деградованих земель задля забезпечення їх охорони і відтворення родючості ґрунтів; питання про відповідальність за неправильне збе-рігання знятого родючого шару ґрунту.

Не зайвим було б впровадження державної програми охорони грунтів, ряд інших заходів (“День захисту грунтів”, Фонд фінансування першочергових антидеградаційних меліорацій, друк принципово нових освітянських підручників для вузів і, особливо, середніх шкіл).

Державну програму охорони грунтів треба побудувати на сучасних принципах і враховувати стан земель на підставі даних моніторингу з обов’язковими джерелами фінансування за рахунок державного, обласного, районних бюджетів, а також кошти землевласників. У відповідному законі треба визначити фінансові ресурси з кожного джерела. Особливо важливо віднайти раціональний механізм компромісу між виробничою і охоронною діяльністю на всіх рівнях виконавчої влади і для землевласника. Останній повинен бути зацікавлений у природоохоронній діяльності за рахунок користування різними пільгами щодо кредитів, податків тощо. В країнах Заходу і США опрацьовані відповідні підходи, їх треба вивчити, перевірити і втілити в практику майбутнього законодавства в охороні земель.

Таким чином, пропоную терміново опрацювати і впровадити ряд законодавчих актів з охорони земель, які будуть сприяти більш ефективному ходу земельної реформи, сталому екологічно збалансованому землекористуванню. Зокрема, в першу чергу треба прийняти нову редакцію закону про плату за землю, закони про земельний кадастр і моніторинг, про бонітети і грошову оцінку земель, про вивід із ріллі (консервацію) ерозійно небезпечних і деградованих земель, і, нарешті, відповідну державну програму з визначенням джерел фінансування, включаючи кошти землевласників.

Список використаної літератури

І. Нормативно-правові акти.

Конституція України. // Преса України. – 1997 р.

Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2002, – № 3-4

Кримінальний кодекс України. – К.: „Вентурі”, – 2001 р.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР додаток до № 51, - 1984 р.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40-44.

Закон України „Про охорону земель” // Відомості Верховної Ради. – 2003. –