Узагальнено вимоги охорони земель сконцентровано у роз-ділі VI Земельного кодексу України. Ст. 162 Земельного кодексу визна-чає, що охорона земель – це система правових, організацій-них, економічних та інших заходів, спрямованих на раціо-нальне використання земель, запобігання необгрунтова-ному вилученню земель сільськогосподарського призна-чення, захист від шкідливого антропогенного впливу, від-творення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення про-дуктивності земель лісового фонду, забезпечення особ-ливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного при-значення[2]. За своєю суттю правова охорона земель є комплексними правовідносинами.

Встановлюючи ди-ференціацію правових режимів різних категорій земель, особ-ливості земельної правосуб’єктності власників земельних ді-лянок та землекористувачів, права та обов’язки учасників земельних правовідносин, держава тим самим проводить по-літику охорони земель. Таким чином, охорона земель здійснюється як на регулятивному, так і на охоронюваному рівні реаліза-ції правовідносин.

Доречно звернути увагу, що в юридичній літературі охорону земель розглядають у широкому та вузькому розумінні [57, с.74 ]. Охорона земель у широкому розумінні включає в себе весь комплекс регулятивних правовідносин, у яких опосередковуються організаційні, економічні, науково-технічні заходи, що спрямовані на забезпечення збереження земель, їх ощадливе та раціональне використання. Здійснення цих заходів відбувається за допомогою державно-владного впливу на поведінку учасників земельних правовідносин. Таким чином, це свідчить про наявність системи правових заходів як форми юридичної реалізації економічних, організаційних, науково-технічних заходів, з одного боку, а з іншого, - про відносно самостійну групу заходів охорони земель як правової охорони земель, тобто у вузькому конкретно-юридичному розумінні.

На нашу думку, варто погодитись з таким розумінням охорони земель, адже сукупність різноманітних заходів, спрямованих на охорону земель, опосередковуючись у правовій формі, набуває властивостей конкретно-юридичного розуміння охорони земель, тобто правової охорони земель.

Одночасно охорона землі як природного ресурсу є й охороною правомочностей землевласника й землекористувача, тому що такі право-мочності виникають саме щодо землі як природного ресурсу і як об'єкта правовідносин. Таким чином, правова охорона земель охоплює й охорону земельних правовідносин [48, с.191].

Правову охорону земель не можна розглядати ли-ше в плані боротьби з конкретними, вже вчиненими право-порушеннями. Охорона земель починається не із застосуван-ня норм права за вчинене правопорушення у цій сфері сус-пільних відносин, а з розробки і прийняття нормативно-пра-вових актів, направлених на охорону земель. Від того, наскільки повно і всебічно питання охорони земель урегульо-вані в законодавчих актах, залежатиме ефективність їх охо-рони. Норми права проявляються з набранням чинності за-кону, який містить ці норми, а не з моменту вчинення винним правопорушення.

Охорона земель досягається не тільки за допомогою санкцій, а й за допомогою матеріальних стимулів. Як ті, так і інші зацікавлюють, заохочують до цього. Засоби охорони, які стимулюють належну поведінку, зі зростанням рівня свідомос-ті і вихованості людей будуть поступово витісняти і заміняти собою міри відповідальності, тобто засоби охорони стримую-чого характеру.

Отже, поняття охорони не вичерпуються відповідальністю, воно значно ширше. Притягнення до відповідальності — це лише частина великої і важливої проблеми охорони земель. Тому вважається принципово неправильним зводити правову охорону земель до тієї чи іншої форми відповідальності [38, c.189]. У цьому випадку вся величезна і надзвичайно важлива правова і організаційна діяльність як самих власників землі та земле-користувачів, так і відповідних державних органів щодо запо-бігання порушенням в галузі охорони земель залишається нібито в тіні, а на передній план висувається примусовість права.

З юридичного погляду правову охорону земель слід розгля-дати як:

окремий інститут земельного права та законодавст-ва;

один із визначальних принципів земельного права як природоресурсної галузі;

юридичну гарантію у правовому меха-нізмі захисту земельних прав;

систему юридичних обов’язків учасників земельних правовідносин;

елемент правового ре-жиму земель;

форму управлінської діяльності у сфері викори-стання, відтворення та збереження земель;

сукупність юри-дичних процедур із відповідними стадіями та етапами [27,c.152].

Земельний кодекс визначає, що завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Щодо змісту охорони земель, то сюди входять такі елементи:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раці-онального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилу-чення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробницт-ва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних про-цесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь (ст. 163, 164 Земельного кодексу).

Реалізація державної політики у галузі охорони земель здійснюється шляхом запровадження державних, регіональ-них чи місцевих програм охорони земель.

Проблему правової охорони земель необхідно розглядати в більш широкому аспекті, пам’ятаючи, що основною метою є її запобіжне, профілактичне значення. Як кажуть у народі, мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути вимушеним потім карати за нього.

Ефективність охорони в багатьох випадках залежить від дієвості тих норм права, які регулюють охорону цих суспіль-них відносин. Тому важливо мати правові норми, які б забез-печували надійну охорону земель. Будь-яка правомочність має значення лише тоді, коли реально забезпечується, інакше вона втрачає свої значення, силу і дієвість [27, с.171-172].

Що стосується раціонального використання земель, то у земельному законодавстві України цей термін зустрічається як:

по-перше, одне із завдань земельного законодавства України (ст.4 Земельного кодексу України );

по-друге, один із принципів земельного законодавства України (ст.5 Земельного кодексу України );

по-третє, завдання охорони земель (ст.162 Земельного кодексу України );

по-четверте, як одне з важливих завдань земельної реформи в Україні