Проте в жодному із зазначених випадків закон не давав і не дає визначень чи критеріїв поняття "раціональне використання земельної ділянки".

Окремі вчені дають власні визначення цьому терміну. Так, В.І. Федорович під “раціональним використанням земель” розуміє використання їх таким чином, що за умови збереження корисних властивостей землі - родючості грунту, його структури, балансу гумусу, цілісності рослинного покриву тощо досягається максимально можливий ефект [55, c.127-130]. В.І. Книш - розумне використання земель найоптимальнішими способами, в процесі якого одночасно забезпечується максимальна економічна ефективність і збереження земельних та інших природних ресурсів, а також об'єктів соціальної інфраструктури, тощо [44, с.153].

Б.В.Єрофєєв виділяє кількісний та якісний критерії раціонального використання земель [41, с.302-303]. Кількісний критерій виражений у двох основних параметрах: 1) економному використанні земель, яке обумовлене переважно обмеженістю кількості земель і зростаючими потребами в земельних ділянках; 2) раціональному суміщенні розміщених на земельній ділянці об'єктів.

Якісний критерій раціонального використання земель виражений у збереженні їх продуктивності як основного засобу виробництва сільсько-господарської продукції. Це полягає в:

- обов'язку проведення рекультивації земель при порушенні ґрунтового покриву;

- обмеженні використання сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб;

- встановленні загального обов'язку всіх осіб, що використовують землі, підвищувати рівень родючості ґрунтів;

- відведенні для несільськогосподарських потреб земель, непридатних для сільського господарства, або земель гіршої якості;

- встановленні загального обов'язку охорони ґрунтів від ерозії, забруд-нення та інших негативних наслідків та ін.

Якщо кількісний критерій раціонального використання земель пере-важає у несільськогосподарській сфері використання земель, то якісний критерій - у сільськогосподарській.

На основі сказаного можна зробити висновок, що основним правилом раціонального використання земель є закріплений у земельному законодавстві пріоритет земель сільськогосподарського призначення.

Особливості раціонального використання можуть бути різними для земель різних категорій. Так, при використанні земель сільськогосподарського призначення максимально повинні виконуватися вимоги екологічної безпеки.

При використанні земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення природні ресурси використовуються значно менше, ніж у сільському господарстві. Об'єкти, розташовані на землях даної категорії, переважно шкідливо впливають на довкілля. Тому, як правило, навколо таких об'єктів створюються спеціальні зони, наприклад, санітарно-захисні, метою яких є відокремлення таких об'єктів від території житлової забудови та зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Раціональне використання земель житлової та громадської забудови у межах населених пунктів проявляється не тільки в економії при відведенні. земельних ділянок, а й у дотриманні спеціальних санітарних норм при забудові населених пунктів.

Для раціонального використання земель особливо охоронюваних категорій (оздоровчого призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення), земель лісового та водного фонду характерна значна кількість обмежень, пов'язаних переважно із забороною ведення господарської діяльності, розміщення тих чи інших об'єктів, тощо.

Із принципом забезпечення раціонального використання та охо-рони земель тісно пов’язаний і принцип поєднання особливостей використання землі як природного ресурсу, основного засобу виробництва і територіального базису [2].

Виходячи з пріоритетності функцій землі (екологічної, економічної і соціальної), даний принцип, на думку В.І.Книша, має бути сформульований так: „Поєднання особливостей використання землі як природного ресурсу (частини навко-лишнього природного середовища); основного засобу виробництва (використання землі для сільськогосподарського виробництва); терито-ріального базису (використання землі для розселення й розташування об’єктів соціальної інфраструктури)”. З такого визначення змісту даного принципу випливає не лише комплексний підхід до використання землі, а й логічно обґрунтована ієрархія форм використання землі [44, с.112].

Таким чином, землю можна використовувати як природній ресурс, основний засіб виробництва і територіальний базис.

Використання землі як природного ресурсу полягає в експлуатації суб’єк-тами земельних відносин її корисних властивостей. Можна виділити два основні способи використання землі як природного ресурсу: 1) використання самої земельної ділянки, наявної у суб’єкта земельних відносин, тобто вико-ристання власне земельних ресурсів; 2) використання наявних на земельній ділянці інших природних ресурсів (використання в установленому законом порядку лісових, водних ресурсів, надр, об’єктів тваринного світу).

Використання землі як основного засобу виробництва, на відміну від використання її як природного ресурсу, пов’язане з переробною діяль-ністю, в процесі якої здійснюється обробіток ґрунту і вирощування сільськогосподарської продукції. Така форма використання землі носить економічний характер. Для вирощування сільськогосподарської про-дукції надаються землі сільськогосподарського призначення.

На жаль, доводиться констатувати, що ефективність використання сільськогосподарських земель в Україні значно нижча, ніж в середньому в Європі. Головними причинами цього є: тривале безгосподарне ставлення до землі, помилкова стратегія максимального залучення зе-мель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, не виважена цінова по-літика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення земле-робства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недо-статньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рі-вень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, проти-ерозійних та інших заходів.

За сучасними оцінками, упродовж усієї історії свого існування людство зруйнувало 2 млрд. га родючих ґрунтів - це перебільшує нині оброблювані поля та пасовиська, площа яких становить близько 1,5 млрд. га. Територій, яких не торкнулася діяльність людини, у світі залишилося не так уже й багато - лише 39% від усієї площі Землі.

У Російській Федерації, наприклад, загальна площа якої становить 17,1 млн. кв. км, площа незайманих господарською діяльністю земель становить 7-8 млн. кв. км (41-47% від загальної площі); у Канаді, відповідно - 9,98 млн. кв. км і 6,4 млн. кв. км (69% від загальної площі); Австралії - 6,2 млн. кв. км і 2,5 млн. кв. км (33% від загальної площі); у Бразилії - 8,46 млн. кв. км і 2,4 млн. кв. км