В Україні, загальна площа якої становить 579 тис. кв. км, площа територій, що збереглися у природному стані, складає лише 50 тис. кв. км, або 8% від загальної площі і наближається до критичної [31, c.52].

Що стосується раціонального використання зайнятих господарською діяльністю земель України – тут ситуація теж змушує замислитись. На сьогодні 14,8 % загальної площі по-ливних земель піддаються еродуванню, 1,5 % — перезволоженню, по-над 4 % солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спо-стерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за 20 років (з 1961 р. по 1981 р.) середній вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 %.[47, с.110-111]

Використання землі як територіального базису полягає у розташу-ванні на земельних ділянках будівель, споруд та інших об’єктів і випливає можливості використання землі як основного засобу виробництва. Поблизу земель сільськогосподарського призначення, що є придатними для здійснення сільськогосподарського виробництва, знаходяться такі населені пункти, як села, селища, дачні поселення. Землі, не відведені для сільського господарства, повинні надаватися для містобудування, розширення територій міст, тощо.

Раціональному використанню й охороні земель покликаний сприяти закріплений у земельному законодавстві порядок розгляду і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань землеустрою. Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. У п.“г” ст. 186 Земельного кодексу України зазначається, що проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами [2].

Використовувати землі й охороняти їх необхідно завжди на науковій основі, враховуючи прикрий досвід в минулому.

Отже, із зазначених вище положень випливає, що вико-ристання землі має здійснюватися за такими основними правилами:

1) первинним і основним є використання землі як природного ресурсу, який також яв-ляється середовищем існування інших об’єктів навколишнього природ-ного середовища, впливає на їх стан, і тому головний акцент робиться на дотриманні вимог екобезпеки та охорони земель;

2) використання землі як основного засобу виробництва є вторинним, оскільки господа-рювання на землі з метою одержання прибутку має певні рамки. Цими рамками є вимоги щодо збереження, охорони і раціонального викорис-тання земель як одного з основних природних ресурсів та невід’ємної частини довкілля.

3) виходячи з потреби використання землі як засобу виробництва, обмеженого вимогами екобезпеки та необхідністю збереження земельних ресурсів, здійснюється її експлуатація як територіального базису (для розселення, розташування будівель, споруд та інших об’єктів соціальної інфраструктури). На це впливає можливість найефективнішого викорис-тання землі як основного засобу виробництва;

4) всі перераховані вище форми використання землі здійснюються одночасно й з урахуванням їх пріоритетності, що забезпечує комплексність у використанні землі.

Порядок використання земельних ресурсів визначається чинним Земельним кодексом України і здійснюється відповідно до цільового приз-начення.

Використання землі як природного ресурсу; по-друге, як основного засобу виробництва і по-третє, як територіального базису відповідає реалізації екологічної, економічної та соціальної функцій землі. Якщо існуватиме така відповідність, то це забезпечить вирішення питання про належне використання земель та дотримання вимог екобезпеки [44, с.113-114.].

1.3 Організаційно-правові заходи охорони земель.

Господарська та інша діяльність, пов’язана з вико-ристанням земельних ресурсів, не повинна призводи-ти до забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речо-вин, а тому протидіяти цьому повинна визначена Земельним кодексом України та Законом України „Про охорону земель” система організаційно-правових заходів, яка включає в себе:

державну комплексну систему спостережень;

розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;

створення екологічної мережі;

здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

стандартизацію і нормування [2; 6 ].

Охарактеризуємо детальніше зазначені заходи охорони земель.

1) Державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На основі даних державної комплексної системи спостережень формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів.

Зважаючи на це, вчені-правознавці Булигін С.Ю. та Шатохін А.В. пропонують створити єдину базу даних земельних ресурсів України – так звану земельну інформаційну систему (ЗІС). Основою ЗІС повинна бути єдина система просторової прив’язки земельних ділянок, яка дозволить зв’язати земельно-кадастрові дані з іншими даними про земельні ресурси, за допомогою спеціальної технології географічних інформаційних систем [36].

2) Загальнодержавна програма використання та охорони земель розробляється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони довкілля. Програма визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей.

Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

До цього зазначимо, що розпорядженням Президента України від 17.02.1996 р. №34/96-рп "Про Національну програму охорони земель на 1996-2005 роки" [24] було визнано