У галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів встановлюються такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь. Для України, де через сприятливість ґрунтово-кліма-тичних умов розораність земель уже сягнула за будь-які розумні межі — 80-90%, це положення має виключ-не значення. Мова йде перш за все про скорочення площі під ріллею, бо остання, якщо стає надмірною, привносить у агроладшафт елементи розбалансованості та є головною причиною виникнення ерозії, інших деградацій і зниження родючості ґрунту. Рілля — це той вид сільськогосподарських угідь, який викликає дестабілізацію екологічної ситуації в агроландшафті. Міністерство аграрної політики разом з Українською Академією аграрних наук обґрунтували обсяги скоро-чення площ під ріллею у країні та в кожній області. Далі, вже в областях, з урахуванням ґрунтових умов, рельєфу, структури сільськогосподарських угідь та ін-ших факторів, розроблено плани (до 2010 р.) поступо-вого виведення площ із ріллі й заміни їх на інші екологостабілізувальні угіддя (пасовища, луки, лісонаса-дження). Цей захід безумовно буде сприяти зменшен-ню інтенсивності ерозії, призупинить замулення річок, збільшить біологічну розмаїтість сільського ландшаф-ту, його естетичну привабливість і взагалі покращить екологічну ситуацію в країні;

б) якісного стану ґрунтів. Якість ґрунтів, які зна-ходяться в обробітку й використовуються для вирощу-вання сільськогосподарських культур, визначається їх здатністю задовольнити рослини усіма необхідними факторами життя — водою й поживними речовинами перш за все. До того ж дуже важливо, щоб кореневмі-сний шар ґрунту мав достатній об’єм для розвитку коренів і не утримував забруднюючих речовин і ток-синів у надмірних кількостях.

Якість (родючість) ґрунтів оцінюють за допомогою бонітету — загального чи спеціального. У останньому випадку бал бонітету означає відносну придатність ґрунтів до вирощування тієї чи іншої сільськогосподар-ської культури. Наприклад, чорноземи Лівобережного Лісостепу мають найвищі бали відносно соняшнику й озимої пшениці, дещо нижчі — цукрових буряків, ще нижчі — картоплі. Відповідно до цього оцінюється якість цих ґрунтів. Показники якості ґрунтів викори-стовуються в земельному кадастрі й враховуються у визначенні грошової оцінки ґрунтів. Показники яко-сті ґрунтів так само важливі для земель несільськогосподарського призначення — під лісами, населеними пунктами тощо. У ринкових умовах, де земля є об’єк-том купівлі-продажу, а дію в Україні відповідного мораторію буде відмінено, значення кількісних оцінок якості ґрунтів зросте.

На сьогодні в Україні є чинними, затверджені Кабіне-том Міністрів, нормативи якості ґрунтів, а також гро-шова оцінка, яка щорічно переглядається відповідно до рівня інфляції [30,с.437];

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів. За-бруднення ґрунтів нормується за багатьма критеріями. Головними з них є важкі метали, пестициди й радіону-кліди. Ці забруднювачі створюють найбільшу небезпе-ку для ґрунтового покриву та якості рослинницької продукції. За узагальненими оцінками, біля 20 % тери-торії України забруднено. Рівень забруднення ґрунту є найвищим поряд із джерелом забруднення. Тому, як правило, навколо великих індустріальних комплексів, підприємств хімічної і металургійної промисловості забруднення ґрунтів вище, а з віддаленням від них ґрун-ти стають чистішими. Рівень забруднення залежить також від вмісту в ґрунті гумусу й мінеральної тонко-дисперсної частини. Тому важкосуглинкові чорнозем-ні ґрунти здатні переводити елементи-забруднювачі в нерухомі сполуки й тому наслідки від забруднення на них значно менш згубні для довкілля, ніж на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах. Строкатість промисло-вих викидів і ґрунтового покриву обумовлюють дуже велику строкатість рівня забруднення ґрунтів країни — від майже абсолютно чистих заповідних земель до те-риторій, непридатних для життя і будь-якого використання. Строкатість забруднення потребує налагоджен-ня ретельного контролю вмісту забруднювачів у ґрун-тах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверх-невих і підгрунтових водах. На жаль, державної про-грами моніторингу ґрунтів в Україні немає, за доручен-ням Кабінету Міністрів контроль мають здійснювати відомства, але останні проводять вимірювання лише вибірково, залежно від їх фінансового стану;

г) показників деградації земель та ґрунтів. Ще в кінці XIX століття, було відомо, що ґрунти за умов нераціонального використання зда-тні деградувати.

Основні причини деградації ґрунтів — надмірна розораність, дефіцит органічних і мінераль-них добрив, недостатня захищеність ґрунтів агролісо-меліоративними заходами й невисока якість техноло-гій використання ґрунтів. В Україні найбільш розпо-всюдженими видами деградації є втрата ґрунтами гу-мусу (майже на всій площі ріллі), переущільнення (до 40% ріллі), ерозія (до 1/3 ріллі). Інші види деградації (підкислення, підлуження, хімічне забруднення, засо-лення, осолонцювання тощо — всього близько 17 ви-дів) розповсюджені на менших площах.

Стандартизація і нормування у галузі охорони зе-мель та відтворення родючості ґрунтів — відносно новий напрямок у землекористуванні. Стандартів і нормативів до цього часу було дуже мало, їх перелік треба значно розширити. Потрібна державна підтрим-ка для їх розробки й, головне, механізми державного контролю виконання цієї роботи. Тоді унікальний ґрунтовий покрив, який має Україна, не тільки буде збережений для прийдешніх поколінь, а й примножить свої позитивні характеристики [30,с.439].

Розділ 2: Функції державного управління в галузі охорони і раціонального використання земель.

2.1 Загальна характеристика управління в сфері охорони і раціонального використання земель.

Державне управління є способом організації діяльності державних органів з метою забезпечення виконання правових норм і впорядку-вання суспільних відносин у тій чи іншій сфері. Воно характеризується наявніс-тю суб’єктів, об’єктів управління, а також управлінських функцій.

Державне управління земельним фондом здійснюється від імені держави. Суб’єктами державного управління є державні