Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи, через обраних ними уповноважених, професій спілки в особі свої виборних органів.

У повноваженні трудових колективів з питань охорони праці, мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці.

За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб, органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.

Адміністративну відповідальність можуть нести також підприємства за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки гігієни праці і виробничого середовища. На них може накладатися штраф максимальний розмір якого не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства.

На власника покладається обов’язок відшкодувати збитки, завдані іншим підприємствам, громадянам і держав. На загальних підставах у зв’язку з заподіянням школи при порушенні вимог щодо охорони праці.

Висновки

Охорона праці є тією галуззю держави, де найвищі досягнення не можуть бути достатніми для забезпечення повної безпеки і захищеності працівників від професійних захворювань, виробничого травматизму, зменшення факторів шкідливого впливу.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Конвенція № 155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище, яка набула чинності 11 серпня 1983 року визначила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні на роботодавців покладається обов’язок надавати робоче місце, механізми обладнання та організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров’ю працюючи. Важливим напрямком у сфері охорони праці є створення відповідних служб, на які покладають комплексні функції управління охороною праці, співпрацювати з представниками працівників, шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій, попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити навчання працівників з питань охорони праці та ін. Міжнародне законодавство про охорону праці, Конвенції та рекомендації МОП. – К., 1997 с. 50-51.

Законодавство України відображає значну частину міжнародних стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях.

Водночас на побутовому рівні, коли мова йде про звичайного працівника, то він часто-густо залишається поза межами законодавчого поля, не захищений Законами держави, в одному випадку через незнання їх в іншому через недотримання з боку роботодавця. Особливо це стосується всіх, хто змушений за сьогоднішніх економічних реалій працювати за наймом у приватних фірмах. Там, на жаль трудовим законодавством не врегульовано а такі життєво необхідні терміни як охорона праці, безпека праці, соціально-правовий захист в лексиці роботодавця, власника відсутні, а ще гірше – в його свідомості, оскільки ця область науки йому не відома. А коли працевлаштована людина, незалежно від того тимчасом чи постійно, за контрактом чи угодою постраждає від нещасного випадку, знайде законодавче поле зобов’яже роботодавця хазяїн відповідатиме за законом. Тоді настане гірка розплата за вчорашній правий нігілізм, на такого роботодавця чекає передбачена законодавством відповідальність, іноді й кримінальна. Тому потрібно створювати для підприємців своєрідний центр підготовки, навчально-методичні курси, університет. Такі заклади можуть створюватись на різноманітних засадах – кооперації, громадських, в тому числі під егідою асоціації підприємців міста, району, області, із залученням до навчання консультацій провідних фахівців з питань охорони праці, спеціалістів Держнагляду, фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань, юристів та ін.

Там підприємці-початківці змогли б одержати початкову освіту з питань безпечного виробництва, це стане своєрідного запорукою захисту перед законом та захисту життя і здоров’я їхніх працівників.

На роботодавців покладено обов’язок провести лабораторій дослідження умов праці на робочих місцях, на яких існують шкідливі і важкі умови праці, та зробити заходи що забезпечують усунення причин виникнення нещасних випадків і професійних захворювань встановити пільги і гарантії для працівників, що працюють в цих умовах.

Список використаної літератури

Кодекс Закону про Працю 1976 р.

Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694.

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”.

Наказ Міністерства Охорони здоров’я України від 21 березня 1991 ., від 10 грудня 1993 р. № 241 “Про затвердження граничних норм підійманні переміщення важких речей жінками”.

Наказ Міністерства Охорони здоров’я від 29 грудня 1993 р. № 256 “перелік важких робіт та робіт з і шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок”.

Наказ Міністерства Охорони здоров’я, від 31 березня 1994 р. “Перелік робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця неповнолітніх”.

Наказ Міністерства Охорони здоров’я від 22 березня 1996 р. № 56 “Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення речей неповнолітніми”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. “положення про порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. “Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів” .

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. “Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”.

Трудове право України: Академічний курс. Ха ред. П.Д. Пилипенка. – К. Концери “Видавничий Дім” “Ін Юре” 2004 р. – 536 с.

Прокопенко В.І. Трудове право. – К., - 1996. –

Трудове право України /за ред. Н.Б.Болотіної,