У колективному договорі необхідно передбачити механізм економічного стимулювання за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів підвищення безпеки та поліпшення умов праці.

Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці на рівні не нижчому за передбачений законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додаткові гарантії.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ.

Встановлення гарантій у нормативному порядку є однією з умов ефективної реалізації прав людини і громадянина. Законодавство України передбачає комплекс гарантій спрямованих на реалізацію права на безпечні та нешкідливі умови праці.

Закон України “Про охорону праці” встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров’я. ДО таких категорій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю.

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про охорону праці” умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам про охорону праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, санітарно-побутові умови праці повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці, крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов’язаний проінформувати про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров’я та ознайомити його з правом на компенсацію і відповідні пільги за роботу в таких умовах. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві виду документа в якому майбутній працівник розписується, то його форма визначається на конкретному підприємстві, установі організації. Цим документом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Обов’язкове інформування працівника щодо зміни законодавства про охорону праці та приведення умов праці у відповідність до нього покладається на роботодавця. Таке інформування здійснюється шляхом проведення навчання з питань охорони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці є виконати працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров’я. Забороняється укладати трудовий договір, з особами, яким за медичними висновками протипоказана дана робота за станом здоров’я.

Переведення з метою захисту здоров’я, збереження працездатності людини встановлюється у таких випадках, коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку приймались, але можуть без шкоди своєму здоров’ю виконувати іншу легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку враховуючи фізіологічні та психологічні можливості працівника належним чином виконувати роботу. Переведення працівника на легшу роботу можливе, якщо:

а) необхідність переведення встановлене компетентними органами лікувальних установ;

б) працівник дав згоду на переведення;

в) на підприємстві наявні вакантні місця виконання робіт на яких є рекомендованими лікарсько консультативною комісією (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Ця умова передбачена ст. 31 Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р.

Роботодавець за наявності зазначених випадків видає наказ про переведення працівника. Якщо переведення було тимчасове, то після закінчення його строку працівник має право на одержання попередньої роботи мають ті працівники непрацездатність яких настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання. Місце роботи зберігається за ним до поновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація небезпечна для його життя і здоров’я, або для інших людей чи для виробничого середовища і довкілля (ст. 6 Закону України “Про охорону праці”). Така відмова буде правомірною, якщо працівник повідомить про цей факт керівника чи роботодавця. Додержання правил з охорони праці і техніки безпеки залежить не тільки від власника, а й від працівників, їх знань з охорони праці. Навчання працівників з питань охорони є однією з складових систем управління організацією охорони праці. Усі працівники, при прийнятті на роботу і в професії роботи проходять навчання з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим. За характером і часом проведення інструктажу з охорони праці поділяються на:

Вступний інструктаж, проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу, не залежно від виду роботи, стажу, освіти чи посади;

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці з працівником індивідуально, з групою осіб спеціального фаху за програмою з урахуванням вимог відповідних актів про охорону праці;

Повторний інструктаж проводиться