людська істота до досягнення 18-ти річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної дитини, вона не досягає раніше повноліття». Дана Конвенція є одним з найважливіших міжнародно-правових актів по захисту прав дитини. У ній сформульо-вані основні уявлення людства про місце дітей у суспільстві з урахуванням того, що дитина, зважаючи на її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи надійний правовий захист як до, так і після народження. Відпо-відно до її ст. 43 засновано Комітет з прав дитини. З урахуванням характеру Конвенції, яка охопила майже всі громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні права дитини, слід визнати, що дане визначення поняття «дитина» повинно мати широке застосування у внутрішньому законодавстві держав — учасниць Конвенції, у тому числі й в Україні, оскільки віковий критерій до прийняття Конвенції не був визначений юридичне, і держави встановлювали його самостійно.
Внаслідок ратифікації Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. названого міжнародно-правового акта Україна де-юре приєдналася до світового співтовариства, взявши тим самим на себе зобов'язання по забезпеченню прав дітей, що проживають на її території.
Практична реалізація принципів, сформульованих у Конвенції, передбачає наяв-ність відповідної системи національного законодавства, яке є показником дійсного становища справ у галузі захисту прав дитини.
Крім того, визнаючи право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може становити загрозу для її здоров'я, або бути перешкодою у одержанні нею освіти, або завдавати шкоду її духовному, моральному і соціальному розвитку, ст. 32 Конвенції проголошує необхідність:
1) встановлення мінімального віку або мінімальних віків для прийняття на роботу;
2) визначення необхідних вимог про умови праці і тривалість робочого дня;
3) встановлення відповідних видів покарання або інших санкцій для забезпечення ефективного здійснення названих вимог.
У законодавстві України дані правовідносини регулюються главою XIII КЗпП. Так, відповідно до ст. 187 неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а у галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством.
Щодо мінімального віку прийняття на роботу підлітків ст. 188 КЗпП містить таке: не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16-ти років, крім випадків, коли за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15-ти років.
Відповідно до ч. З ст. 188 КЗпП для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не заподіює шкоди здоров'ю, не порушує процес навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-ти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Фактично мінімальним віком прийняття на роботу неповнолітніх в Україні є 14 років.
Прийнята 6 червня 1973 р. Генеральною конференцією МОП Конвенція про мінімальний вік для прийняття на роботу № 138 проголошує, що кожний член орга-нізації, який ратифікував дану Конвенцію, може пізніше, за допомогою додаткових заяв повідомити Генерального директора Міжнародного Бюро Праці про те, що він встановлює вищий мінімальний вік, ніж той, який був передбачений раніше. Відповідно до названої Конвенції мінімальний вік не повинен бути нижчим за вік закінчення обов'язкової шкільної освіти і у всякому разі не повинен бути нижчим за 15 років. Член організації, чия економіка і система освіти недостатньо розвинуті, може після консультації із зацікавленими організаціями підприємців і трудящих, де такі існують, первинні встановити вік 14 років як мінімальний. Мінімальний вік для прийняття на будь-який вид роботи за наймом або на іншу роботу, що за своїм характером або у силу обставин, у яких вона проводиться, може заподіяти шкоду здоров'ю, безпеці або моральності підлітка, не повинен бути нижчим 18 років.
Чинне законодавство України загалом відповідає її міжнародно-правовим зобов'-язанням щодо захисту прав дітей, передбачаючи нижчу вікову межу початку трудової діяльності неповнолітніх — 14 років. Крім того, необхідно зазначити наявність обов'-язкових умов для її встановлення. Це — недостатньо розвинутий рівень економіки і системи освіти держави і обов'язковість попередньої консультації із заінтересованими органі-заціями підприємців і трудящих, де такі є.
Вважаю, що-мінімальна вікова межа початку здійснення неповнолітніми молодими громадянами трудової діяльності повинна бути визначена у 14 років. Хоча, відповідно до Конвенції № 138, мінімальний вік не повинен бути нижче віку закінчення обов'я-зкової шкільної освіти і у будь-якому разі не повинен бути нижчим 15 років.
На підставі викладеного, враховуючи те, що економіка України нині недостатньо розвинута, зазнає економічної кризи і спаду виробництва, що призводить до тенденції зростання рівня безробіття, соціально-економічна політика держави повинна бути спря-мована на надання можливостей і умов неповнолітнім громадянам заробляти на життя.
Таким чином, співставлення Конвенції про права дитини і чинного законодавства України свідчить про необхідність дальшого розвитку нормативної бази у галузі забе-зпечення прав дітей. Хоча чинне законодавство України загалом відповідає її міжна-родно-правовим зобов'язанням щодо захисту прав дитини, але проведений його аналіз переконує у тому, що воно потребує як змін, так і доповнень, з урахуванням вимог міжнародних угод України. Ставиться питання і про пряму дію міжнародно-правових норм у внутрішньому праві України, що, безперечно, могло б прискорити остаточну адаптацію українського законодавства до міжнародних угод держави і забезпечити юридичний захист законних трудових прав і свобод неповнолітніх громадян України.
Система додаткових гарантій охорони праці неповнолітніх обумовлена фізіологічними, психологічними й віковими особливостями неповнолітніх.
Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на рівності