РЕФЕРАТ
на тему:
“Правове регулювання
робочого часу”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття та види робочого часу у трудовому праві
2. Режим робочого часу, його регулювання
3. Надурочна робота
4. Чергування
5. Облік робочого часу
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівнико-ві гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Виходячи з цього є важливим саме правове регулювання робочого часу, оскільки у всі часи було помічено, що роботодавець хоче бачити свого працівника на робочому місце довше, а кожний працівник, якщо це не пов’язано з погодинною оплатою, прагне якнайшвидше залишити своє місце роботи.
У більшості західних країн нормальна тривалість робо-чого часу закріплюється в законах і колективних до-говорах, хоча у деяких країнах для більшості працюючих — тільки у колективних договорах.
У даній контрольній роботі спробую дослідити особливості правового регулювання робочого часу в нашій країні, розглянути такі поняття як види робочого часу, поняття режиму робочого часу, надурочної роботи, особливості ведення обліку часу тощо.
1. Поняття та види робочого часу у трудовому праві
Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої тру-дові обов'язки.
Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівнико-ві гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.
Тривалість робочого часу встановлюється як у централі-зованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового догово-ру) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.
Робочий час поділяється на види, розрізняють нормаль-ний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поши-рюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. 3 КЗпП України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені поло-ження про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.
Норма робочого часу — це встановлена законом, колек-тивним або трудовим договором для даного працівника три-валість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.
Робочий день — це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно засто-совуються два види робочого тижня: 5-д енний з двома ви-хідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узго-дженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робо-чого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочо-му тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робо-чого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.
У більшості західних країн нормальна тривалість робо-чого часу також закріплюється в законах і колективних до-говорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих — тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними догово-рами встановлена менша тривалість робочого часу порівня-но із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35—40-годинний робочий тиждень за колективними договорами (Киселев И.Я. Цит. раб. - С. 112).
Скорочений робочий час встановлений у законодавстві, КЗпП, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП для працівників, праця яких відбу-вається на роботах зі шкідливими умовами праці, встанов-люється скорочена тривалість робочого часу — від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 p.), порядок застосування Спис-ку регулює інструкція, затверджена постановою Держком-праці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 p. Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє Список, затвердже-ний постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p., але відносно скороченого робочого часу акти Держ-компраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 p. і 21 листопада 1975 p. продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.
Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень (див. постанову Кабінету Міністрів Украї-ни від 7 лютого 2000 p. №223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного обов'язкового відселення після повного відселення жителів").
Скорочена тривалість робочого часу передбачена для не-повнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень