Право громадян на професійну діяльність за кордоном. Під час тимчасового перебування за кордоном громадяни мають право займатися трудовою діяльністю, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, укладеними між Україною та іншими державами1. Наприклад, Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах (договір ратифіковано Законом України від 22.11.95), Угода про співпрацю держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з незаконною міграцією (угоду ратифіковано із застереженням Законом України від 17.03.99).

Право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості. Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість, а також згідно із Законом Ук-раїни “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р.

Цей Закон охоплює такі види забезпечення:*

допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата безробітним для організації підприємницької діяльності;*

допомога по частковому безробіттю;*

матеріальна допомога під час професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;*

матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;*

допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг згідно із зазначеним Законом і Законом України “Про зайнятість населення” є:*

професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;*

пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі через надання роботодавцеві дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;*

інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Право оскарження дій працівників служби зайнятості. Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством України.

Аспекти правової організації працевлаштування наведено на рис. 7.5.

Державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності установлені ст. 4 та ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення”, а також ст. 5-1 КЗпП.

Законодавством передбачено особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінпраці України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, їхнього стану здоров'я, здібностей та професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності й господарювання) в розмірі не менше 4 % від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб — встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

Встановлення органів працевлаштування, їх компетенції та умови фінансового забезпечення. У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні та спеціальні.

Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Мінпраці України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування є державна служба зайнятості. Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Мінпраці України, місцевих державних організацій та органів місцевого самоврядування.

Встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва й праці, встановлені ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення". Ці гарантії поширюються також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через те потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації. Установлено порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.

Процес працевлаштування (у вузькому значенні) поділяється на дві стадії.

Перша — звернення до служби зайнятості. На цій стадії виникають правовідносини між громадянином та органом працевлаштування, згідно з яким громадянин має право вимагати підібрати йому підходящу роботу, а в разі її відсутності — постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги у зв'язку з безробіттям.

Орган з працевлаштування зобов'язаний зареєструвати такого громадянина, сприяти йому в доборі підходящої роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а якщо це неможливо, то виплачувати допомогу згідно з чинним законодавством України.

На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою в працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання.

На другій стадії працевлаштування укладається трудовий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Направлення служби зайнятості — обов'язкове для підприємства лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні нарівні з іншими конкурувати на ринку праці2. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації можуть відмовити їм у прийнятті на роботу.

Така відмова у прийнятті на роботу має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Закон передбачає також можливість відмови підприємства, установи чи організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені. Закон не визначає причин такої відмови. Наприклад, такими причинами можуть бути: зміни в організації виробництва і праці, простої, скорочення обсягів виробництва тощо.

Отже, гарантії забезпечення зайнятості, реалізації права на працю закріплені законодавством.

Участь підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості. Підприємства, установи й організації, незалежно від форм власності, повинні зареєструватись у місцевих центрах зайнятості за місцезнаходженням як платники зборів до державного фонду сприяння зайнятості населення'. Крім того, щомісяця у повному обсязі надавати їм інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і дані про працівників, які працюють неповний