та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання гро-мадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічно-го законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта — Екологічного кодексу України тощо.
У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільно місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом.
Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викла-дені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного еколо-гічного та спеціального законодавства.
Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цін-ністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кож-ного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас кожному гарантується право вільного доступу до інфор-мації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і пред-метів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути ніким засекречена.
Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулю-вання екологічних правовідносин поряд з використанням при-родних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпеч-не навколишнє природне середовище для життя і здоров'я люди-ни як принципи правового регулювання екологічних правовід-носин.
Відповідно до закону забезпечення екологічної безпеки є важ-ливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місце-вих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого-правових, досліджень, і закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності.
Важливим здобутком закону, як уже зазначалося, слід визнати ті норми та положення, які вперше в історії еколого - правово-го регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, се-ред яких ми відзначаємо і право на екологічну безпеку та, зокре-ма, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природ-не середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією ре-алізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встанов-леному цим законом та іншими законодавчими актами України.
Можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушен-ня цього права громадян надано місцевим радам (ст. 15), а при-пинення діяльності підприємств, установ організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 17).
Порядок та підстави для припинення екологічно небезпечної діяльності встановлено спеціальним нормативним актом — Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи при-пинення діяльності підприємств, установ, організації і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишньо-го природного середовища, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року [3].
Підставою для припинення діяльності підприємств є система-тичне порушення екологічних нормативів (у тому числі норма-тивів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не мо-жуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.
Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'яза-на зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спо-рудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факто-рів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруд-нювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів.
У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середо-вище і здоров'я людей. Оцінювання здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного сере-довища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвит-ку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих фак-торів та об'єктів на навколишнє природне середовище.
Підприємства, установи та організації, які розміщують, проек-тують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, пода-ють Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.
Відповідно забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі до-держання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передба-чених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширен-ня і технічне переоснащення).
Екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населе-них пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місце-вих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержан-ням вимог охорони навколишнього природного середовища, ра-ціонального використання природних ресурсів та екологічної без-пеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розмі-щення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони нав-колишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на тери-торії яких вони містяться, відповідно до законодавства України.
У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпе-ка транспортних засобів, зокрема, підприємства, установи, орга-нізації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'-язані розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зни-ження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання