Однак чітких процедур інформування та здійснення інших невідкладних заходів щодо відвернення екологічного ризику та ліквідації негативних наслідків на випадок аварій, катастроф, інших надзвичайних екологічних ситуацій у законі очевидно бра-кує, що практично створює можливості для заповнення цих прога-лин на рівні підзаконного нормативно - правового регулювання, яке не становить сьогодні чіткої і збалансованої системи як на рівні загальнообов'язкових правил, так і щодо врегулювання повно-важень і комплексу практичних дій суб'єктів, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, здатні спричиняти аварії чи ускладнювати природно-стихійні катастрофи.

Відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року [9] метою екологічної експертизи є запо-бігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров'я людей, а також оцінювання ступеня еколо-гічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситу-ації на окремих територіях і об'єктах (ст. 4).

Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об'єктів еколо-гічної експертизи на стан довкілля, здоров'я людей і якість при-родних ресурсів (ст. 5).

Як основні принципи екологічної експертизи виділяються правова ідея гарантування безпечного для життя і здоров'я лю-дей довкілля, екологічна безпека (ст. 6).

Слід зазначити, що Закон "Про екологічну експертизу" за своєю формою, структурою, змістом та наявними принципами право-вого регулювання розроблений на рівні вимог міжнародного права та, зокрема, Директиви Ради Європи від 27 червня 1985 року № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків виконання держав-них та приватних проектів для навколишнього природного се-редовища [10], Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 року № 90/313/ЄЕС про вільний доступ до інформації про навко-лишнє середовище [11].

Значне місце у системі екологічного законодавства, зокрема законодавства про екологічну безпеку, посідає Закон України "Про відходи" від 5 березня 1998 року [12], який розроблено на рівні сучасних правових принципів міжнародного права.

Серед головних завдань закону — визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відхода-ми, запобігання шкідливому їх впливу на здоров'я людини та нав-колишнє природне середовище. Основними принципами держав-ної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний за-хист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів.

Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання забезпечення екологічної безпеки відображені не тільки в законодавчих актах власне екологічного, але й іншого законо-давства, що регламентує здійснення різних видів діяльності, які за характером нормативно-правових приписів, предмета право-вого регулювання та цільовою спрямованістю можна класифіку-вати орієнтовно за такими основними групами:

а) нормативно-правові приписи, які спрямовані на забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я, зокрема на без-печне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та які містяться у законодавстві про охорону здоров'я, зокрема в Основах законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст.ст. 6, 26—29) [15], Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лю-того 1994 р. (ст.ст. 13—19, 22, 25, 34)[16];

б) нормативно-правові приписи, які визначають статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологіч-ної, безпеки: Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. № 183 [17]; Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, за-тверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р. [18]; Положення про Міністерство України з питань надзвичай-них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор-нобильської катастрофи, затверджене Указом Президента Украї-ни від 28 жовтня 1996 р. [19]; Положення про Державну комі-сію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 16 лютого 1998 р. [20]; Концепція створення і діяль-ності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC), схва-лена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р.,та ін. [21];

в) нормативно-правові приписи, які встановлюють статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки: Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. (ст.ст. 25, 43 та ін.) [22];

г) нормативно-правові приписи, які містять принципи забез-печення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-техніч-ної політики: Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 р. (ст. 32) [23];

д) нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги за-безпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сер-тифікації продукції, товарів тощо: Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. (ст.ст. 2, 3, 5) [24];

е) нормативно-правові приписи, спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: Закон України "Про захист прав спо-живачів" від 12 травня 1991 р. (ст.ст. 16, 23 та ін.) [25];

є) нормативно-правові приписи, які передбачають вимоги і нор-мативи екологічної безпеки у процесі охорони праці: Закон Украї-ни "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (ст.ст. 7, 18) [26];

ж) нормативно-правові приписи, які містять вимоги екологіч-ної безпеки у процесі здійснення підприємницької, іншої еконо-мічної діяльності: Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст.ст. 25, 26) [27]; Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 10, 12, 14) [28];

з) нормативно-правові приписи, що регламентують вимоги еко-логічної безпеки у процесі реалізації