урахуван-ням практики застосування Директиви Ради ЄЕС від 24 червня 1982 року № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву де-яким видам промислової діяльності, та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та захисту людей шляхом здійснення профілактичних заходів і необхідністю застосування її положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попе-редньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини при-сутні в таких великих кількостях, що створюється небезпека великої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику "ефекту доміно", забезпечення доступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, розроблення відповідних планів дій на випадок надзви-чайних ситуацій для людей та довкілля (п.п. 2, 3,11,17,18, 20, 22). Норми Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року спрямо-вані на відвернення великих (значних) аварій, пов'язаних із не-безпечними речовинами, та обмеження їхніх наслідків для лю-дей і навколишнього середовища з метою забезпечення послідов-ним та ефективним способом високих рівнів захисту в країнах Співтовариства і застосовуються без будь-якої шкоди Директиві Ради ЄС від 12 червня 1989 року № 89/391 про заходи, спрямо-вані на підвищення гігієни і безпеки праці [5]. Згідно з Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року термін "присутність небезпечних речовин" відображає фактичну чи про-гнозовану наявність таких речовин на підприємстві або при-сутність таких речовин, які в разі втрати контролю за виробни-чим хімічним процесом могли б бути у кількостях, рівних або таких, що перевищують порогові показники, визначені у відпо-відних додатках до Директиви.
Важливо, що зазначена Директива встановлює чітке правило, згідно з яким держави-члени Співтовариства мають право ви-магати від екологічно небезпечних підприємств складання до-кумента, який би визначав політику попередження значних аварій та забезпечення його належного виконання.
Важливим елементом системи відвернення великих аварій та обмеження наслідків цих аварій відповідно до вимог Дирек-тиви РЄС від 9 грудня 1996 року визнано політику землекорис-тування шляхом довгострокового планування використання зе-мель для розміщення нових підприємств, модифікацій існуючих, розміщення нових споруд, комунікацій та інших об'єктів побли-зу житлових районів, які підвищують ризик великої аварії та її соціальних наслідків, здійснення ефективного обліку та контро-лю за ними, дотримання процедур консультацій з питань ри-зиків із громадськістю та державними інституціями з метою забезпечення у процесі прийняття відповідних рішень вимог без-пеки для населення і навколишнього природного середовища.
Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року визначаються юридичні засади функціонування компетентного органу, відпо-відального за виконання вимог цієї Директиви, допоміжні технічні структури, організації та здійснення системи інспектування і контролю, функціонування системи інформування та обміну інформацією, порядок заборони технічної експлуатації екологічно небезпечних підприємств, встановлюються межі конфіденційності інформації, засади діяльності спеціалізованого Комітету як допоміжного органу Комісії, особливості здійснення Директи-ви, її чинності та відміни Директиви 82/501 ЄС з часу набрання чинності Директиви РЄС від 9 грудня 1996 p., яка набирає сили на 20-й день після її опублікування в Офіційному журналі Євро-пейського Співтовариства.
Держави-члени Європейського Співтовариства взяли на себе зобов'язання не погіршувати якість життя людини, зокрема че-рез довкілля, здоров'я та природу, усвідомлюючи, що людина та власність піддаються особливій небезпеці внаслідок певної діяль-ності, та зважаючи на те, що викиди речовин, які сталися в одній державі, можуть спричинити шкоду іншій державі, а тому про-блеми, пов'язані з такою компенсацією, мають інтернаціональне походження. Основною метою Конвенції є гарантування відповід-них компенсацій шкоди, якої завдано внаслідок впливу, небез-печного для довкілля.
Проведений аналіз міжнародно-правового регулювання еколо-гічної безпеки, що має транскордонний вплив, свідчить про на-явність відповідних механізмів попередження екологічного ризи-ку, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлює процеси гармонізації екологічного законодавства України з міжна-родними нормами і принципами у сфері екологічної безпеки.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства
а) дисциплінарна відповідальність
Поширення екологічної небезпеки в різних регіонах держави обумовлює пошук активних і творчих сил та конкретних заходів щодо їх відвернення. Тому важливе значення в системі протидій реальній екологічній небезпеці покладається на державно-пра-вовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема ре-гулюючими засобами сучасного екологічного законодавства.
Проведений аналіз нормативно-правового регулювання у цій сфері дозволяє констатувати, що регламентація відносин щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюється у сучасних умо-вах за допомогою різних за формою законодавчих та підзаконних актів.
Я вважаю, що реальна ситуація вимагає дійових процедур та спе-цифічних функцій щодо забезпечення екологічної безпеки на рівні різних органів управління у цій сфері з позиції реалізації та за-хисту права громадян на екологічну безпеку, регулювання еколо-гічної безпеки у системі національної безпеки, гарантування без-печності існування народу України з погляду впливу явищ і фак-торів природного та техногенного походження, досягнення вико-нання нормативно-правових вимог державою та її інституціями щодо гарантування безпеки від природної стихії, юридичними та фізичними особами щодо експлуатації, застосування, використан-ня тощо екологічно небезпечних об'єктів та видів діяльності, ви-конання вимог міжнародно-правових принципів і норм.
Отже, логічно, щоб ці та інші питання були конкретизовані у спеціальному законодавчому акті — законі України про еколо-гічну (природно-техногенну) безпеку.
В ньому бажано зосередити правові норми, які були б спрямовані на забезпечен-ня основної мети екологічної політики України — гарантуван-ня екологічної безпеки для життєдіяльності громадян України на національному, регіональному, місцевому і локальному рівнях; вжиття належних матеріальних, процедурних, інституційних та інших забезпечувальних заходів щодо її регулювання та ство-рення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту природного і конституційного (юридичного) права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
На мою думку у системі запобігання екологічному ризикові та настанню екологічної небезпеки особливого значення слід надати держав-ним програмам забезпечення екологічної безпеки