Важливо регламентувати, що з метою запобігання та локалі-зації надзвичайних екологічних ситуацій, зменшення їхнього негативного впливу на стан довкілля і здоров'я населення відпо-відно до умов і характеру екологічної небезпеки техногенного впливу чи прояву стихійних природних явищ можуть розробля-тися відповідно до Державної екологічної політики національні, регіональні та місцеві (локальні) програми забезпечення еколо-гічної безпеки чи комплексні програми відвернення та ліквідації (усунення) надзвичайних екологічних ситуацій.

Ці програми могли б запроваджуватися з урахуванням кар-тографічних даних небезпечних природних і техногенних впливів та відомостей державного реєстру (кадастру) екологічно небез-печних територій і об'єктів.

Ефективність такого закону може бути позитивною за умови закріплення гарантій держави щодо відвернення настання еко-логічної загрози внаслідок природної стихії та встановлення зобов'язань юридичних і фізичних осіб, які експлуатують еколо-гічно небезпечні об'єкти чи здійснюють відповідні види діяль-ності, здатні спричинити надзвичайні екологічні ситуації.

З метою запобігання та стримування непередбачуваних ви-кидів, зменшення їх негативних наслідків і обмеження шкоди для людей і навколишнього природного середовища, вжиття не-обхідних заходів для захисту їх від значних техногенних впливів, забезпечення відновлення територій та доведення інформації до громадськості, місцевих органів влади і спеціально уповноваже-них органів доцільно передбачити у законі зобов'язання осіб, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти або здійснюють таку саму діяльність щодо розробки внутрішніх та зовнішніх планів дій у надзвичайних екологічних ситуаціях із визначенням за-ходів, обов'язкових для здійснення у межах їхніх територій та подання відповідної інформації у встановлені терміни спеціаль-но уповноваженим органам, а також порядок проведення кон-сультацій із заінтересованою громадськістю.

Однаковою мірою мають бути розроблені норми, які б врегу-лювали всю систему передачі та обміну інформацією з міжнарод-ними організаціями та державами, що можуть зазнати негатив-них наслідків від екологічно небезпечної діяльності, з аналізом причини настання, здійснення ліквідаційних робіт та заходів щодо відвернення наступних надзвичайних екологічних ситуацій.

Норми, які б передбачали процедури стандартизації, нормування у галузі екологічної безпеки, ліцензування здійснення екологічно небез-печних видів діяльності, паспортизації екологічно небезпечних об'єктів, сертифікації аналогічної продукції та засобів пакування, здійснення аудиту такої діяльності, експертизи відповідних об'єктів, екологічно небезпечних зон та територій, застосування економіч-них та фінансових засобів, які б спрямовувалися на відвернення і реагування на аварії і катастрофи, проведення інспектування та різноманітних форм контролю (міждержавного, державного, гро-мадського тощо), а також запровадження інституту страхування за шкоду, заподіяну здійсненням екологічно небезпечних видів діяль-ності та відповідальності за екологічний ризик.

Підставою для припинення екологічно небезпечної діяльності підприємств є систематичне вчинення правопорушень у сфері екологічної безпеки.

Систематичним порушенням нормативів екологічної безпе-ки та екологічних стандартів доцільно вважати такі правопору-шення, які були допущені два і більше рази, що були офіційно встановлені органами державного контролю і нагляду та за які до винних могли застосовуватися або не застосовуватися заходи державного примусу, в тому числі обмеження та зупинення еко-логічно небезпечної діяльності.

На сьогодні накопичено відповідний позитивний та негативний

досвід реалізації превентивної екологічно-правової відповідальності. Робиться спроба теоретичного дослідження цього правового фено-мену, об'єктивного розкриття його юридичної природи, відповід-них правовідносин, у яких він реалізується, що дозволяє більш пред-метно окреслити роль цієї відповідальності у системі юридичної відповідальності взагалі, юридичної відповідальності в екологічно-му законодавстві особливо та у забезпеченні реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку зокрема.

Започаткована правотворча новація становить безперечний теоретично-практичний інтерес.

На сьогоднішній день на законодавчому рівні немає чіткого визначення про те, які органи приймають рішення щодо обмеження, зупинення та припинення екологічно небезпечної діяльності та які органи здійснюють виконання таких рішень, тобто реального забезпечення застосування превентивних санкцій.

З огляду на практичні потреби забезпечення права громадян на екологічну безпеку, підвищення дієвості передбачених санкцій я вважаю за доцільне спростити механізм їх застосування, перед-бачивши переважно судовий, порядок обме-ження, зупинення та припинення екологічно небезпечної діяль-ності підприємств, установ, організацій за поданням органів спеці-ального екологічного контролю Мінекоресурсів України, органів прокурорського нагляду та за позовами громадян, право на еколо-гічну безпеку яких порушено, чи громадських об'єднань, інших правозахисних організацій, які діють в інтересах захисту права громадян на екологічну безпеку. Це стало б додатковою демокра-тичною гарантією захисту прав громадян на екологічну безпеку від будь-якої загрози природного та техногенного походження.

Водночас варто взяти до уваги, що експлуатація екологічно не-безпечних об'єктів, інших джерел екологічної небезпеки у межах

окремих структурних підрозділів або окремого устаткування, тех-нологічного процесу можуть створювати підвищену загрозу для здоров'я та життя працівників підприємств, установ, організацій, а також для довкілля та інших громадян, що мешкають або перебу-вають у зоні впливу таких джерел, що потребує оперативного втру-чання з метою зниження екологічного ризику для оточуючих

З цією метою було б доцільно надати право виносити постано-ву про обмеження експлуатації джерел та об'єктів підвищеної екологічної небезпеки у межах окремих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій та тимчасове призупинення їх експлуатації органам Державного екологічного контролю, зок-рема Державній екологічній інспекції, з метою оперативного ре-агування на порушення вимог екологічної безпеки на певний термін, скажімо до одного місяця, тобто на час вжиття необхід-них організаційно-технічних, економічних заходів, спрямованих на приведення їх експлуатації у відповідність до встановлених спеціальними дозволами вимог.

У разі невиконання застосованих важелів доцільно надати їм право звертатися до судових органів з вимогою відповідно про об-меження, зупинення чи припинення екологічно небезпечної діяль-ності в цілому підприємства, установи, організації та сприяти орга-нам виконавчої служби у реалізації відповідних судових рішень.

Отже, сьогодні можна констатувати наявність у чинному законодавстві значної частини