14. Інтенсивність і тяжкість праці, швидкість виконання робіт, тобто праця в умовах, що відрізняються від нормальних, винагороджується звичайно збільшенням тарифних ставок за норму виробітку, відпрацьований час або встановленням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальні

умови праці. Так, підвищені тарифні ставки застосовуються у сільськогосподарських підприємствах на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці щодо працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарських машин, обладнання та інструменту. За підвищеними ставками проводиться оплата праці також працівників тваринництва, зайнятих на роботах з обслуговування бруцельозної худоби і тварин, хворих на ящур, худоби на відгінних пасовищах та бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства.

Інтенсивність праці найочевидніше виявляється при розширенні зон обслуговування, обсягу робіт. Керівник державного підприємства за погодженням із профспілковим комітетом може вводити за рахунок економії фонду оплати надбавки до тарифів і окладів працівників за суміщення професій і виконання робіт меншою кількістю працівників.

15. Враховуючи особливо важливе значення збирання врожаю та заготівлі кормів, державні й колективні сільськогосподарські підприємства можуть встановлювати підвищені розцінки за такі роботи. Зокрема, трактористам-машиністам, які працюють на збиранні врожаю, оплата збільшується на 60 або 100 відсотків (залежно від району), всім іншим працівникам — на 15 або ЗО відсотків.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють, залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи, І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків, II класу — 10 відсотків.

2. Особливості матеріальнної відповідальністі працівників сільського господарства в тваринництві

1. Правову основу матеріальної відповідальності членів КСГП та найманих працівників сільськогосподарських підприємств, агрогосподарських товариств усіх форм власності та організаційно-правових форм становлять відповідний пункт Статуту конкретного господарства та розділ IX КЗпП України, яким передбачено правові гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, запо діяну підприємству, установі, організації. Зазначені правові норми являють собою відповідні інститути аграрного права і трудового права.

працівників.

Згідно зі Статутом СГП, член підприємства, винний у заподіянні шкоди, несе відповідальність лише за прямі дійсні збитки. Він не відповідає за ту шкоду, яка є для підприємства упущеною вигодою, і не зобов'язаний її відшкодовувати. До збитків не включаються ті доходи або прибутки, що їх підприємство могло б (планувало) одержати, якби не було вчинено правопорушення. Отже, існуючий порядок і умови притягнення працівників, винних у заподіянні шкоди, до відповідальності лише за пряму дійсну шкоду гарантують членові СГП його право на одержання заробітку від трудової участі в громадському господарстві.

Такою ж важливою гарантією є положення закону про те, що працівник, який притягається до матеріальної відповідальності, несе її в обмеженому розмірі — не більше середньомісячного заробітку. Аналогічну правову норму про обмеження матеріальної відповідальності встановлено трудовим законодавством для працівників, які заподіяли шкоду підприємству, установі, організації при виконанні своїх трудових обов'язків. Це означає, що при правовому регулюванні матеріальної відповідальності трудівників законодавець виходить з єдиних принципів такої відповідальності як для працівників державних підприємств, установ, організацій, так і для членів колективного сільськогосподарського підприємства і громадської організації. Такими ж рисами характеризується повна матеріальна відповідальність названих груп працівників.

З метою покриття заподіяних збитків відповідно до ст. 404 ЦПК України проводиться відрахування коштів із заробітку працівника в розмірі не більше 20 відсотків од суми, що має бути виплачена йому кожного разу, а якщо шкоду за-

подіяно розкраданням, а також за наявності інших відрахувань за виконавчими документами — не більше 50 відсотків. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не накладається.

Відшкодування збитків, що сталися внаслідок загибелі або розкрадання худоби та птиці

1. Члени КСГП, працівники радгоспів, які винні в загибелі, нестачі або розкраданні худоби та інших тварин, несуть відповідальність згідно з нормами законодавства про працю і Статутом КСГП.

Тваринництво колективних і державних сільськогосподарських підприємств іноді зазнає значної шкоди внаслідок порушення особами, які обслуговують худобу й птицю, вимог виробничої та трудової дисципліни. Ці порушення полягають у відсутності належного догляду за тваринами і птицею в нічний час, ненаданні необхідної уваги опаленню тваринницьких приміщень взимку, особливо тих, де утримується молодняк. У разі вчинення такого правопорушення спеціальною комісією, створеною за розпорядженням правління, складається акт, який є підставою для притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності.

При визначенні вартості худоби слід керуватися постановою Міністерства економіки України "Про порядок оцінки шкоди від розкрадання, недостачі, знищення та псування матеріальних цінностей" від ЗО квітня 1992 р. № 16, у п. 8 якої сказано, що в разі розкрадання чи загибелі худоби сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент виявлення даного факту. При цьому відшкодовуються вони в розмірі, що в півтора рази перевищує вартість худоби.

Відшкодування збитків, заподіяних тваринництву, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. "Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей". Згідно з її