2. Збитки, викликані нестачею великої рогатої худоби, свиней, овець і коней через недбалість винних осіб, відшкодовуються в розмірі вартості тварин за державними закупівельними цінами. В разі розкрадання цих видів тварин сума збитків зростає в півтора рази проти їхньої вартості за тими ж цінами.

Правління КСГП та адміністрація радгоспу може дозволити особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу чи виплатили її вартість.

3. Позов про відшкодування збитків подається незалежно від притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Особи, винні в загибелі худоби, завідувачі ферм і члени правління, на яких покладено відповідальність за громадське тваринництво, повинні вживати всіх можливих у конкретній ситуації заходів, аби запобігти шкоді, по-господарському використовувати м'ясо та шкіру загиблих тварин. При цьому кошти від реалізації цих продуктів не включаються в суму, яку повинна відшкодувати особа, що заподіяла збитки.

4. Розмір збитків, заподіяних КСГП через крадіжку, загибель або недостачу свійської птиці, бджіл, хутрових звірів, кролів та інших тварин, слід визначати за державними цінами, що склалися на день подання позову.

5. Згідно з законодавством про страхування майна страхуванню підлягають сільськогосподарські тварини, домашня птиця, хутрові звірі, бджоли тощо. В разі загибелі будь-якого з цих видів тварин і птиці важливо визначити, мав місце страховий випадок або ж є причинний зв'язок між неналежним ставленням до своїх трудових обов'язків працівників, які доглядали худобу і птицю, і тим шкідливим наслідком, що призвів до загибелі останніх. При розгляді подібних справ у суді необхідно забезпечити охорону майнових прав як працівників, так і органів державного страхування. Ці питання мають велике практичне значення. Саме тому суд повинен повідомити зазначені органи про час судового розгляду справи. Якщо в заподіянні шкоди господарству винен працівник, орган державного страхування, який виплатив КСГП страхову винагороду, має право (і зобов'язаний — В. Я.) брати участь у

розгляді справи як третя особа із самостійними вимогами про повернення виплачених коштів. Наявність страхового випадку звільняє члена КСГП від матеріальної відповідальності.

Належному застосуванню правових норм, які передбачають притягнення працівників сільського господарства до матеріальної відповідальності, покликані сприяти роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в постанові від 29 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками".

Згідно з цими роз'ясненнями судам належить з'ясовувати обставини, від яких залежить вирішення питань про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, яку слід компенсувати. Зокрема, встановлювати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно та чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до заподіяння шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретній ситуації заподіяно шкоду; чи було створено умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і роботу з ними; яким є майновий стан працівника. В разі заподіяння шкоди кількома працівниками в рішенні суду має бути зазначено, які конкретні порушення допустив кожен із них, ступінь його вини та пропорційну їй частку загальної шкоди, за яку може бути застосовано матеріальну відповідальність (відповідного виду і в певних межах).

У постанові зазначено, що за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простою, випуску недоброякісної продукції, знищення й псування матеріальних чи грошових цінностей, несуть матеріальну відповідальність (у межах прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку) винні в цьому директори, начальники та інші керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, а також керівники й заступники керівників будь-яких структурних підрозділів, передбачених Статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним Положенням.