може бути тільки майно (п. 6 ч. 1 — транспортний засіб, ч. З —тварина), в інших випадках працівники міліції, застосовуючи зброю, можуть робити постріли на влучення (аж до позбавлення життя) в особу, що має наміри скоїти злочин або затримується працівниками міліції. Пункт 1 ч. 1 ст. 15 надає працівникам міліції право застосовувати вогнепальну, зброю для захисту громадян від нападу, що загрожує їхньому життю і здоров'ю, а також у випадках звільнення заручників.
У судовій практиці загрозливим для життя або здоров'я визнається напад, який призвів або міг призвести до смерті, тяжких, середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності.
Обставинами, що свідчать про загрозу для життя та здоров'я громадян, слід визнавати застосування холодної та вогнепальної зброї, спричинення ударів у життєво важливі органи, спричинення ударів одному громадянину з боку групи правопорушників, завдання ударів, після яких особа не в змозі піднятися і не подає ознак життя, наїзд або спроба наїзду автотранспортом, застосування при різноманітних технічних засобів, обливання паливною або хімічною рідиною, спроба завдати удару пляшкою, кидання каміння у громадян, спроба скинути громадянина з висоти, виштовхування особи з транспортного засобу, що рухається, спроба здійснити підпал або вибух об'єкта, де перебувають люди.
Озброєному захисту працівника міліції від нападу, небезпечного для життя або здоров'я громадян, підлягає будь-яка особа, незалежно від моральних якостей, політичних поглядів, громадянства та будь-яких інших критеріїв.
Заручником є особа, яка насильно позбавлена волі (захоплена та утримується в такому стані проти її волі будь-якою особою або групою осіб) під загрозою вбивства, спричинення тілесних ушкоджень, подальшого утримання або скоєння інших насильницьких дій з метою примушення третьої сторони до будь-яких дій.
Заручник може фізично утримуватися особою, яка здійснила захоплення (правопорушник ховається за заручником, висуває свої вимоги, а в разі їх невиконання погрожує застосуванням проти заручника зброї), в будь-якому приміщенні, транспортному засобі, контейнері, на ділянці землі до виконання висунутих злочинцем вимог.
Застосування вогнепальної зброї допускається тільки проти тих осіб, які безпосередньо беруть участь у захопленні заручників або своїми діями будь-яким способом негативно впливають на стан здоров'я заручників.
Пункт 2 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека.
Закон України «Про міліцію» значно зміцнив правову захищеність працівників міліції, вивів їх на один рівень з усіма громадянами у правових гарантіях щодо захисту їх життя та здоров'я. Про це наголошено і в ст.-21. Закону, яка гарантує працівнику міліції та членам його сім'ї захист їхнього життя; честі, гідності від злочинних посягань та інших протиправних дій. Із змісту даної статті випливає, що вогнепальна зброя може бути використана для відбиття не будь-якого нападу на працівників міліції, а лише такого, що створює небезпеку для їхнього життя і здоров'я, а також життя і здоров'я членів їхніх сімей. .Критерії, які, визначають наявність небезпеки для життя і здоров'я громадян, розповсюджуються на працівників міліції без винятків.
Мотиви нападу на працівників міліції (хуліганські спонукання, уникнення затримання, заволодіння зброєю та ін.) не впливають на право застосовувати зброю.
Зброя може бути використана тільки для припинення нападу на працівників міліції, а не інших правопорушень проти працівників міліції (злісної непокори законному розпорядженню або вимогам, ненасильницького опору та ін.).
Не буде правомірним застосування вогнепальної зброї у випадках, коли можливе спричинення шкоди, явно непорівнянної з небезпекою нападу або обставинами захисту (наприклад, застосування вогнепальної зброї у випадках нападу на працівника міліції з боку старої тяжкохворої людини або особи, яка перебуває в стані сильного алкогольного сп'яніння, що робить нереальним здійснення загроз). У таких випадках треба розв'язувати службові завдання ненасильницьким шляхом або використовувати фізичний вплив та спеціальні засоби.
Пункт 3 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських установ, підприємств і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення.
Особи, що вчиняють напад на житлові приміщення громадян, приміщення державних, громадських установ, підприємств і організацій, своїми діями ставлять під загрозу нормальний ритм роботи установ, підприємств, організацій, іноді цілих галузей народного господарства, населених пунктів, регіонів, завдають шкоди майну, загрожують життю та здоров'ю громадян.
Під нападом слід розуміти насильницькі дії, які виражаються у вторгненні, тобто відкритому проникненні в приміщення, всупереч встановленому режиму роботи об'єкта, діючим правилам пропускного режиму, вимогам посадових осіб або волі осіб, які в цих приміщеннях проживають.
Нападом також слід вважати насильницькі дії, що не пов'язані із вторгненням у приміщення, але спрямовані на його пошкодження або знищення.
При розв'язанні питання про застосування, зброї за умов, указаних у п. З даної статті, не має значення мета, з якою було здійснено напад, та інші кваліфікуючі обставини (озброєність нападаючих, їх кількість та ін.). Із змісту статті виходить, що напад може бути як поєднаний із заволодінням майном, так і без нього.
Застосування зброї правомірне лише під час наявного нападу, тобто такого, кий відбувається в межах якогось часу. Він починається з безпосередньої реальної загрози його виконанню і закінчується, у момент припинення його захистом або самим посягаючим.
Працівник міліції, який застосовує зброю для відбиття нападу, має не тільки передбачити його неминучість, але й усвідомлювати необхідність вжиття захисних дій.
Суб'єктивне уявлення працівника міліції про початок нападу має ґрунтуватися на врахуванні фактичних обставин конкретного випадку. При оцінці